Війна світів. Невидимець (збірник). Герберт Уеллс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ невиразні велетенські кінцівки тієї потвори, що й досі вовтузилась у воді, збиваючи в повітря фонтани бруду й піни. Металеві суглоби вимахувалися над водою, сіпалися, ніби живі руки, і, коли б не безладність цих рухів, можна було б подумати, що серед хвиль якась поранена істота змагається за життя. Із машини з голосним сичанням бив догори величезний струмінь рудої рідини.

      Від цього видовища мене відірвав якийсь шалений рев, подібний до заводської сирени. Чоловік, стоячи по коліна у воді біля поромної линви, ледь чутно щось гукав до мене, показуючи рукою. Я озирнувся й побачив двох марсіан, які швидко прямували просто на нас. Гармати з Шеппертона відкрили по них огонь, але цього разу марно.

      Я відразу ж пірнув у воду і, задихаючись, щосили рвався вперед.

      Вода наді мною вирувала і швидко нагрівалася.

      На мить вистромившись із води, щоб передихнути і відкинути з очей волосся, я побачив, як хмарою здіймається біла пара, ховаючи марсіан. Гуркіт стояв неймовірний. Тоді я помітив велетенські сірі постаті, які через імлу видавалися ще більшими. Вони пройшли повз мене, і двоє з них зупинилося над пінистими уламками свого товариша, що безсило борсався у воді. Третій і четвертий також зупинилися над річкою, один ярдів за двісті від мене, а другий трохи далі – з боку Лейлгема. Генератори теплового струму похитувалися вгорі, й нищівне проміння зі свистом било на всі боки.

      У повітрі стояв хаос: пронизливий гул марсіан, гуркіт будинків, що валилися в огні, тріск охоплених полум’ям дерев, хлівів, парканів, гудіння й свист страшної вогненної стихії.

      Густий чорний дим підіймався в повітря й мішався з парою, що валувала над рікою. Тепловий промінь ковзав по Вейбриджу туди й сюди, і кожен його дотик викликав білі спалахи, після яких починався вогненно-димовий танець. Ближчі, ще не ушкоджені будинки, примарні, бліді й похмурі, стояли повиті парою, чекаючи на свою долю, а за ними шаленів огонь.

      Мабуть, із хвилину стояв я по груди в воді, гарячій, майже як окріп. Я розгубився і втратив надію на порятунок. Крізь стовпи пари я бачив, як люди, що були також у річці, вибиралися на берег, чіпляючись за очерет, – наче жабенята, що тікають поміж травою, коли підходить людина. Інші панічно бігали берегом.

      Спалахи теплового променя раптом ковзнули в мій бій. Від його дотику будинки розсипалися й падали, пройняті вогнем, гули охоплені полум’ям дерева. Метнувшися по стежці, що йшла від берега, промінь знищив людей, а потім наблизився до води, ярдів за п’ятдесят від мене.

      Він перекинувся на другий берег, у бік Шеппертона, і там, де він проходив, вода збурювалася хвилями гарячої пари. Я повернув до берега.

      Ще мить, і мене накрила величезна хвиля, гаряча, немов окріп. Я закричав і, ошпарений, напівсліпий, волаючи від нестерпного болю, кинувся до берега. Якби я послизнувся, то неминуче загинув би. Я безсило впав на широкій мілині на очах у марсіан, там, де Вей зливається з Темзою.

      Я вже нічого не чекав, крім смерті.

      Немов крізь туман СКАЧАТЬ