Війна світів. Невидимець (збірник). Герберт Уеллс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й усе, що я міг розгледіти при миготінні блискавиць, серед сліпучих спалахів та глухої темряви.

      Раз тринога, заглушуючи гуркіт грому, переможно заревла: «Елу! Елу!», а за хвилину вже приєдналася до іншої, що схилилася над чимось посеред поля на півмилі далі. Я певен, що там був третій циліндр із десяти, яких було запущено до нас із Марса.

      Кілька хвилин я лежав під дощем, у темряві, й спостерігав при світлі блискавиць, як рухалися в далечині оті страхітливі металеві істоти. Крізь дрібний град їхні силуети то скривалися в імлі, то виринали знову.

      Згори сік мене град, знизу – підмочувала калюжа. Минуло чимало часу, доки я оговтався, вибрався з калюжі та подумав про власну безпеку.

      Неподалік на картопляному полі стояла дерев’яна сторожова халупа. Я підвівся і, нахилившись, якомога непомітніше побіг туди. На мій стукіт ніхто не відповів (може, там нікого й не було), і тому я, криючись од тих страхітливих машин, поплазував канавою до Мейберійського лісу; там уже, ховаючись у сосняку, мокрий і закляклий, став прокрадатися до свого дому. Я блукав між деревами, неспроможний у темному лісі натрапити на будь-яку стежку; блискавки спалахували рідше, зате град сипав крізь віття, немовби з мішка.

      Якби я збагнув усе, що діялося навколо, то відразу повернув би через Байфліт і Стрит-Кобгем до Лезерґеда. Та під впливом цього нічного мороку, страшенної втоми, химерності всіх цих подій – я вже не міг думати; тіло моє нило, я був наскрізь мокрий, засліплений і оглухлий від грози.

      У мене залишилося єдине бажання – щонайшвидше дістатися додому. Спотикаючись між деревами, я впав у яму і побив коліна; нарешті таки натрапив на стежку, що вела до військового коледжу. Піщаним схилом ринув справжній каламутний потік, підхоплюючи разом із собою все навкруги. Раптом якийсь чоловік у темряві налетів на мене і мало не звалив із ніг. Він скрикнув зі страху, метнувся вбік і зник раніше, ніж я встиг отямитись і озватися до нього.

      Буря так лютувала, що я на превелику силу видряпався на горб. Я йшов із лівого боку дороги, тримаючись ближче до загорожі. Уже майже на вершині горба я спіткнувся об щось м’яке і при світлі блискавки побачив під ногами купу темної одежі й пару черевиків. Блискавка швидко мигнула, і я не встиг розгледіти, хто це був. Я почекав нового спалаху. Тоді я побачив, що це кремезний чоловік у простенькій, ще не старій одежі. Він лежав якось незвично, уткнувшись у штахети і навалившись власним тілом на голову, так, наче на огорожу він налетів зосліпу.

      Переборюючи відразу (це було цілком природно, бо я ніколи в житті не торкався трупа), я поклав чоловіка горілиць, – перевірити, чи б’ється серце. Він був мертвий. Мигнула ще раз блискавка й освітила йому лице. Я аж здригнувся: це був господар «Мурого пса», той самий, в якого я найняв візок.

      Обережно переступивши труп, я пішов горбом далі. Потім, пробираючись додому, я проминув поліцейську дільницю і військовий коледж. На схилі горба вогню не було, хоча з вигону СКАЧАТЬ