Автохтони. Марія Галіна
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Автохтони - Марія Галіна страница 11

Название: Автохтони

Автор: Марія Галіна

Издательство: Фолио

Жанр: Зарубежная образовательная литература

Серия:

isbn: 978-966-03-7453-9

isbn:

СКАЧАТЬ чому…

      – Він така фігура? Ми, розумієте, маленьке місто. Ми любимо своє минуле. Пишаємося ним. Минуле, воно, знаєте, легко перетворюється на сучасність. Із нього можна зробити навіть майбутнє. Найповажніші люди в нас – краєзнавці. Збирачі. Колекціонери. Аптечні пляшечки часів Франца Йосифа. Польські нашивки. Німецькі листівки. Як же не зробити Воробкевича почесним громадянином? Хто писав про знаних каменерізів? Про знаних склодувів? Про художників, зрештою! А знаєте, як важливо художникам, щоб про них хтось написав?

      Принесли рахунок, вкладений у шкіряну кишеньку. Дорогувато, але терпимо. У Пітері дорожче. Значно. А вже про Москву і казати не хочеться.

      Він почав відраховувати купюри.

      – Ви що, з глузду з’їхали? – Старий обурено сплеснув плямистими черепашачими лапками. – Платити не торгуючись? Це ж єврейський ресторан! Ну ось, – вже до офіціанта, – ось ця шийка, що ви подали цьому пану…

      – Так? – із готовністю сказав офіціант.

      – Він каже, його бабця краще робила.

      – Наскільки краще?

      – Відсотків на п’ятдесят.

      – На тридцять, – сказав офіціант.

      – Його бабця ложила туди січений кріп. І не ложила гриби. Скажіть Юзефу, щоб він нарешті припинив ложити туди гриби.

      – Класти, – сказав офіціант, – класти, а не ложити. Не треба перегравати. Добре, мінус тридцять відсотків. Які у вашого друга претензії до сочевичної юшки?

      – Жодних, – втрутився він. – Я би продав за неї первородство.

      – За умови, що Юзеф поклав би туди кайєнський перець, а не табаско, звісно, – підхопив старий. – Пряме порушення технології, коли Ісак пхав під носа своєму братцю це вариво, табаско ще не відкрили разом з Америкою.

      – Якщо б там був табаско, Ісав із Яковом розібралися б іще швидше. Табаско вштирює ого як. Гаразд, мінус тридцять п’ять. А штрудель?

      – Клієнт задоволений, але я ж то знаю, де Юзеф бере яблука…

      – Ось цього не треба, – сказав офіціант, – не треба шантажу. Добре, мінус п’ятнадцять.

      Офіціант поклав перед ним новий рахунок – на третину менший за перший.

      – Що ж ви, – докірливо сказав старий, – як турист якийсь.

      – Ви тут схибнулися на своєму колориті. До речі, це в арабів прийнято торгуватися, бо ціну всього встановлює Аллах, а не продавець.

      – Залишимо національне питання тим, кому нема чим зайнятися. А хто вам рекомендував Юзефа?

      Він пояснив.

      – А, пані Агата. Знаєте, вона була безнадійно закохана в Шпета. Навіщо? Помпезний дурень… Я, щоправда, інколи думаю, може, вона тільки вдавала? Щоб люди думали, що вона заміж не виходить через нещасне кохання, а не тому, що її ніхто не бере.

      – Вона викладала музику? – про всяк випадок запитав він.

      – Вона – концертмейстер. Але відразу після війни, так, займалася з дівчатками вдома. Ставила їм руку.

      – Облиште, їй щонайбільше шістдесят.

      – Так. – СКАЧАТЬ