Автохтони. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сказав він Шпету, який роздивлявся програмку, схиливши лев’ячу голову набік. Ось на кого схожий Шпет – на Лотмана. Напевно, все ж таки випадкова схожість, навряд чи Шпет наслідував Лотману свідомо. – А скажіть… хтось вам знайомий? Із позначених?

      Шпет короткозоро мружився, вдивляючись у вицвілий готичний шрифт.

      – Виконавці? Ні… О! Так, ось же! Валевська-Нахмансон. Азія, нубійська рабиня. Хто б міг подумати? В якомусь аматорському спектаклі!

      Шпет занервував, поклав тонкі бліді пальці на програмку, ніби притримуючи її. Боїться, що відберу в нього відкриття, подумав він. Привласню собі.

      – Щиро радий, – сказав він, – що завдяки моєму сумирному запиту ви мали змогу встановити цей факт. А хто вона є, перепрошую? Зірка? Прима?

      – Авжеж. – Шпет із полегшенням видихнув, круглі плечі опустилися. – Ви ж не в курсі…

      – Абсолютно, – сказав він. – Я, знаєте, в оперному мистецтві певним чином профан. Аматор.

      – Колоратурне сопрано. Брала верхнє фа третьої октави, причому з легкістю. Уявляєте? Віденська школа. Зірка, можна сказати. Її застрелили прямо на сцені, в тридцять дев’ятому. Така трагедія. Ми нею дуже пишаємося. Але як вона погодилася? Такий… невидатний захід.

      Незрозуміло було, чим саме пишається Шпет: виконавською майстерністю Валевської чи тим, що вийшла така мальовнича трагедія.

      – Не такий уже невидатний, судячи з результатів. А решта? Художник? Композитор? Автор лібрето?

      Шпет розгладив програмку рукою. На отласних Шпетових ліктях красувалися охайні вельветові латки, які й годиться мати людині, котра старанно працює вдома за письмовим столом. Хто їх пришивав? Хатня робітниця? Донька? Невістка? Чи є в нього діти? Онуки?

      – Так, лібрето… У. Вертіго, і він же Петронія співав. Не знаю. – Шпет похитав головою. – Дивне прізвище, хіба таке буває? Напевно, псевдонім.

      – Напевно, – погодився він.

      – І замість імені одне лише У. В нас, в артистичному світі, так не прийнято. Уїльям? Уліс?

      – Улян? Устин?

      – В артистичному світі, – твердо сказав Шпет, – немає ніяких Устинів.

      А ось це Шпет даремно. Чудове ім’я для людини, яка вирішила поставити «Смерть Петронія». Юстиніанова чума, вбивця святих і королів. Прийшла з нізвідки, канула в нікуди. Сто мільйонів осіб як не бувало.

      – А композитор? Про нього щось відомо?

      Пахло пудрою, мастикою, гнилою водою у квітковій вазі. Шпет коли-небудь провітрює кімнати?

      – Ковач, звісно! Він відомий. Вірніше, був би відомий, – Шпет нервово потер руки, – але помер молодим. Дуже молодим. Тоді всі помирали молодими. Практично геній. Але більше не писав для театру. Тож я…

      – Розумію. А костюми та декорації? Ось, написано. Баволь, Кароль Баволь.

      – Баволь, – промурмотів Шпет. – Баволь. Щось знайоме, але не пам’ятаю, далебі. З театром він теж більше не працював. Це напевно.

      – А, скажімо, СКАЧАТЬ