Все те незриме світло. Ентоні Дорр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Що ти такий зляканий? І розкуйовджений. Наче вдарений струмом. Хто в тебе батько?

      Вернер хитає головою.

      – Точно. Ти із сиротинцю. Оце я спитав. Бери ще один. І додай на нього ще вершків.

      Жінка знову сплескує в долоні. Вернерів шлунок бурчить. Він відчуває на собі погляд чоловіка.

      – Багато хто каже, що це, певно, не найкраща посада – тут, на шахтах, – мовить гер Зідлер. – Часто мене питають: хіба вам не хотілося б натомість бути в Берліні? Чи у Франції? Хіба вам не хотілося б бути капітаном на передовій, спостерігати, як просуваються вперед лінії фронту, подалі від усієї цієї… – махає рукою на вікно, – сажі? Але я кажу їм, що живу в самісінькому центрі подій. Я кажу їм, що це звідси надходить паливо, і криця також. Що це – горно країни.

      Вернер прокашлюється.

      – Ми діємо в інтересах миру. – Це слово в слово те саме речення, яке вони з Ютою почули по «Радіо Німеччини» три дні тому. – В інтересах людства.

      Гер Зідлер сміється. Знову Вернера вражає, як багато в нього зубів і які вони дрібні.

      – Ти знаєш, чого нас вчить історія? Історія – це діло рук переможців. Хто перемагає, той і розказує, як усе було. Ми діємо заради власної користі. Звісно. Назви мені людину чи народ, що так не робить. Заковика в тому, щоб визначити, у чому саме полягає ця користь.

      Залишається один кусень торта. Радіо мурчить, жінка сміється, а гер Зідлер, вирішує Вернер, майже не схожий на його сусідів, із їхніми настороженими, стривоженими обличчями – обличчями людей, що звикли щоранку проводжати близьких у шахти. Його обличчя ясне й цілеспрямоване; він чоловік, напрочуд упевнений у своїх привілеях. І за п’ять метрів від нього сидить ця жінка з нафарбованими нігтями й гладенькими литками – жінка, така незвична для Вернерового життя, що здається чужинкою з іншої планети. Так, наче вона вийшла із самого приймача «Філько».

      – Ти вправний з інструментами, – підсумовує гер Зідлер. – І надто розумний, як на свій вік. Таким хлопцям, як ти, є де вчитися. У школах генерала Гайссмаєра.[20] Вони найкращі серед найкращих. Там і механіку вивчають. Дешифрування, ракетні двигуни, усе найсучасніше.

      Вернер не знає, куди подіти очі.

      – У нас немає грошей.

      – А цим і вирізняються такі заклади. Їм потрібні діти з робітничого класу, трудівники. Хлопці, не заплямовані… – гер Зідлер нахмурюється, – гнилизною середнього класу. Кінотеатрами й усім таким. Їм потрібні працелюбні хлопці. Виняткові хлопці.

      – Так, пане.

      – Виняткові, – повторює він, киваючи, наче говорить сам до себе. Він свистить, і повертається єфрейтор, тримаючи в руці каску. Солдат зиркає на останній кусень торта й швидко відводить погляд. – В Ессені є комісія з набору, – каже гер Зідлер. – Я напишу для тебе рекомендацію. Ось, візьми… – він простягає Вернерові сімдесят п’ять марок, і той чимскоріше ховає купюри в кишеню.

      Єфрейтор сміється.

      – Наче вони печуть йому пальці!

      Гер СКАЧАТЬ