Все те незриме світло. Ентоні Дорр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ми тоді вже будемо в потязі.

      Праворуч від неї верещить дитя. Чоловік тремтячим голосом просить натовп розступитися. Жінка поблизу знову й знову зойкає:

      – Себастьєне! Себастьєне!

      – Уже ніч?

      – Ось тільки почало смеркати. Відпочиньмо хвильку. Передихнімо.

      Хтось каже:

      – Друга армія розбита, дев’ята – відрізана. Найкращі флотилії Франції втрачено ні за цапову душу.

      Інший додає:

      – Нас чекає окупація.

      Валізи котяться плиткою, дзявкає песик, кондуктор дме у свисток, і якась велика машина кашляє, заводячись, а тоді глухне. Марі-Лор намагається заспокоїти шлунок.

      – Але ж у нас є квитки, чорт забирай! – кричить хтось позаду неї.

      Виникає бійка. Натовпом шириться істерія.

      – Яке це все, Papa?

      – Що, Марі?

      – Станція. Ніч.

      Вона чує, як спалахує його запальничка, як він затягується димом і горить його сигарета.

      – Спробую описати. Місто темне: ні вуличних ліхтарів, ні світла з вікон. Час від часу небо освітлюють прожектори – шукають літаки. Тут є жінка в нічній сорочці. А ще одна несе стосик тарілок.

      – А війська?

      – Тут немає військ, Марі.

      Він бере її за руку. Її страх трохи стишується. Ринвою біжать потоки дощу.

      – Що ми зараз робимо, Papa?

      – Сподіваємося на потяг.

      – А що всі інші роблять?

      – Теж сподіваються.

      Гер Зідлер

      Стукіт у двері під час комендантської години. Вернер і Юта роблять завдання разом із п’ятьма дітьми за довгим дерев’яним столом. Перш ніж відчинити, фрау Елена чіпляє собі на лацкан партійний значок.

      Заходить мокрий від дощу єфрейтор з пістолетом на поясі й свастикою на лівій руці. Проти низької стелі в кімнаті він здається недоладно високим. Вернер згадує про короткохвильове радіо, запхнуте в стару дерев’яну аптечку, що лежить під його ліжком. «Вони знають», – думає він.

      Єфрейтор окидає поглядом кімнату – вугільну піч, розвішане прання, миршавих дітей – з однаковою мірою поблажливості й ворожості. Його чорний пістолет, здається, всотує все світло в кімнаті.

      Вернер наважується раз глянути на сестру. Вона не зводить очей із гостя. Військовик бере зі столика книжку – дитячу книжку про потяг, який умів розмовляти, – й перегортає кожну сторінку, перш ніж покласти її назад. А тоді він каже щось, що Вернерові не вдається розчути.

      Фрау Елена притискає складені руки до фартуха, й Вернер розуміє, що це вона намагається приховати тремтіння.

      – Вернере, – кличе вона повільним, ледь чутним голосом, не зводячи очей з єфрейтора. – Цей пан каже, що має радіо, яке треба…

      – Візьми свої інструменти, – перебиває чоловік.

      Йдучи з дому, Вернер оглядається лише раз: Юта притискається лобом і долонями до вікна у вітальні. Лампа освітлює її ззаду, і вона надто далеко, так що йому не вдається СКАЧАТЬ