Все те незриме світло. Ентоні Дорр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сну перед поверненням до музею на світанку. Вантажівки вивозять скелети, метеорити, восьминогів у банках, гербарії, єгипетське золото, слонову кістку з Південної Африки та пермські скам’янілості.

      Першого червня над містом, страшенно високо, пропливають у шаруватих хмарах літаки. Коли заспокоюється вітер і поряд не гуде двигун, Марі-Лор, вийшовши із зали зоології, чує їхнє вурчання на висоті з півтора кілометра. Наступного дня починають зникати радіостанції. Охоронці у своїй будці й стукають по своєму радіо, й крутять його так і сяк, але з динаміків чути лише перешкоди. Так, ніби передавальні вишки були свічками й чиїсь пальці їх загасили.

      В оці останні ночі в Парижі, опівночі йдучи додому з батьком, притискаючи до грудей велику книжку, Марі-Лор здається, що вона відчуває, як тремтить повітря в паузах між тріскотом комах, наче по льоду розходяться дрібні тріщинки. Так, наче увесь цей час місто залишалося не чим іншим, як виконаною в масштабі моделлю, яку зробив її батько, а тепер його накрила тінь величезної руки.

      Вона ж думала, що проживе в Парижі зі своїм батьком усе життя. Що завжди заходитиме по обіді до доктора Жефара. Що кожного року на її іменини батько даруватиме їй іншу крутиголовку й іншу книжку, й вона прочитає всього Жуля Верна, Дюма й, може, навіть Бальзака та Пруста. Що її батько завжди мугикатиме, складаючи вечорами маленькі будівлі, а вона завжди знатиме, скільки кроків треба зробити від вхідних дверей до пекарні (сорок) і скільки ще – до ресторанчика (тридцять два), і що завжди буде цукор, який вона зранку кластиме в каву.

      Bonjour, bonjour.

      Картопля на шостій годині, Марі. Гриби на третій.

      А тепер? Що тепер буде?

      Плетіння шкарпеток

      Вернер прокидається після півночі й бачить одинадцятирічну Юту, що сидить на підлозі біля свого ліжка. У неї на колінах радіо, а поряд з нею на підлозі аркуш паперу для малювання, на якому простяглося всіяне вікнами місто з її уяви.

      Юта виймає навушник і зиркає на нього. У напівтемряві її розкуйовджене хвилясте волосся здається сяйливим як ніколи, мов запалений сірник.

      – У Союзі німецьких дівчат,[19] – шепоче вона, – нам кажуть плести шкарпетки. Нащо їм так багато?

      – Певно, райхові треба.

      – Для чого?

      – Для ніг, Юто. Для солдатів. Дай мені поспати.

      Наче за командою, маленький хлопчик, Зіґфрід Фішер, на першому поверсі скрикує раз, потім ще двічі, й Вернер з Ютою чекають, доки фрау Елена спуститься до нього, лагідно його заспокоїть і будинок знову наповниться тишею.

      – Ти тільки й цікавишся, що своїми задачами, – продовжує Юта. – І граєшся з радіо. Хіба тобі не хочеться зрозуміти, що відбувається?

      – Що це ти слухаєш?

      Вона схрещує руки, повертає навушник назад у вухо й не відповідає.

      – Ти що, слухаєш щось таке, чого не мала б слухати?

      – Яке тобі діло?

      – Це небезпечно, ось яке мені діло.

      Вона СКАЧАТЬ