Все те незриме світло. Ентоні Дорр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ якщо вона прошепоче магічне слово в замкову шпарину. Проповзти через тринадцяті двері, й усе стане, як було.

      Десь за містом церковні дзвони б’ють першу годину. Першу тридцять. Її батько все ще не повертається. У якийсь момент із садів чи вулиць до музею долинають кілька виразних глухих ударів, ніби хтось кидає з-за хмар мішки з цементом. Із кожним ударом тисячі ключів тремтять на кілочках у своїх шафах.

      У коридорі ні душі. Надходить друга хвиля поштовхів – ближча, більша. Ключі дзвенять, підлога скрипить, і їй вчувається запах потоків пилу, що ллються зі стелі.

      – Papa?

      Тиша. Ні доглядачів, ні вахтерів, ні теслярів, ні цокоту підборів секретарки по підлозі в коридорі.

      Вони здатні днями маршувати на голодний шлунок. Вони запліднюють кожну школярку на своєму шляху.

      – Агов!

      Як швидко її голос розчиняється в тиші, яким порожнім здається коридор. Її це лякає.

      За хвилю чути дзенькіт ключів і звуки кроків, батьків голос кличе її. Далі все відбувається швидко. Він відчиняє великі, довгі шухляди, дзвенить десятками ключів.

      – Papa, я чула, що…

      – Поквапся.

      – Моя книжка…

      – Краще залиш її. Вона заважка.

      – Залишити книжку?

      Він виводить її за двері й замикає шафу. Надворі, здається, хвилі паніки прокочуються деревами, мов поштовхи землетрусу.

      – Де сторож? – питає її батько.

      Голоси біля бордюру – солдати.

      Марі-Лор збентежена. Це гудуть літаки? Це запах диму? Хтось розмовляє німецькою?

      Вона чує, як батько перекидається кількома словами з незнайомцем і віддає ключі. Потім вони йдуть повз ворота на рю Кюв’є, проходячи між мішками з піском, безмовними поліціянтами чи чимось ще, що недавно з’явилося посеред тротуару.

      Шість кварталів, тридцять вісім риштаків. Вона їх усіх рахує. Через шматки фанери, якими її батько закрив вікна, у їхній квартирі душно й спекотно.

      – Дай мені хвилинку, Марі-Лор. Я потім усе поясню.

      Її батько скидає речі до, здається, свого полотняного наплічника. «Їжа, – думає вона, намагаючись відгадати речі за їхніми звуками. – Кава. Цигарки. Хліб?»

      Знову лунає глухий удар, тремтить віконне скло. У буфеті дзвенить посуд. Сигналять автомобілі. Марі-Лор підходить до моделі й проводить пальцями по будиночках. Усе на місці. Усе на місці. Усе на місці.

      – Сходи в туалет, Марі.

      – Мені не треба.

      – Хтозна, коли потім трапиться така нагода.

      Батько вбирає на неї її зимове пальто, хоча стоїть середина червня, й вони збігають униз сходами. На рю де Патріарш вона чує віддалене гупання, схоже на кроки тисяч людей. Вона йде поряд із батьком, затиснувши складеного ціпочка в одній руці, а іншою тримаючись за його наплічника; усе навколо здається позбавленим логіки, як у кошмарах.

      Праворуч, ліворуч. Між поворотами – СКАЧАТЬ