Все те незриме світло. Ентоні Дорр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ laurencia та cladostephus з їхнім тоненьким листям» недалеко від воріт на рю Кюв’є, коли, шелестячи листям, підходить група дітей.

      Хлопчачий голос щось розповідає, кілька інших хлопчиків сміються. Марі-Лор підіймає пальці над сторінкою. Сміх усе ближче, гучніше. Раптом перший голос звучить просто біля її вуха:

      – А знаєш, вони шаленіють за сліпими дівчатами!

      У нього швидке дихання. Вона простягає руку, але ні до чого не доторкується.

      Їй важко сказати, скільки з ним хлопців. Мабуть, троє чи четверо. Судячи з голосу, йому років дванадцять або тринадцять. Вона підводиться, притискає до грудей свою велетенську книжку й чує, як її ціпочок скочується з лавки й падає на землю.

      Хтось інший каже:

      – Певно, вони спочатку заберуть сліпих дівчат, а вже потім калік.

      Перший хлопчик карикатурно стогне. Марі-Лор підіймає книжку, мов щит.

      Другий кидає:

      – Примусять їх робити різні речі.

      – Усілякі непристойності.

      Зліва від неї, на віддалі, дорослий голос кличе:

      – Луї, Петер?!

      – Хто ви такі? – шипить Марі-Лор.

      – Бувай, сліпенька!

      І – тиша. Марі-Лор слухає шурхіт дерев, кров гуде у її вухах. Довгу, сповнену панікою, хвилину вона повзає серед листя біля лавки, доки її пальці не намацують ціпок.

      У магазинах продають протигазні маски. Сусіди закривають вікна картоном. Щотижня до музею заходить усе менше відвідувачів.

      – Papa, – питає Марі-Лор, – як почнеться війна, що ми робитимемо?

      – Не буде війни.

      – А якщо таки буде?

      Його долоня лягає їй на плече, знайомо дзвенять ключі в нього на ремені.

      – З нами буде все гаразд, ma chérie. Директор уже подав прохання, щоб мене не викликали із запасу. Так що я нікуди не дінуся.

      Але вона чує, з яким поспіхом він гортає сторінки газети. Він закурює сигарету за сигаретою, він майже увесь час працює. Минають тижні й дерева стають голі, й батько вже не запрошує її на прогулянку садами. От якби вони мали таку неприступну субмарину, як «Наутилус»!

      Прокурені голоси офісних працівниць долинають крізь відчинене вікно до шафи для ключів.

      – Уночі вони прокрадаються у квартири. Ставлять міни-пастки на кухонні комоди, унітази, бюстгальтери. Отак відчиняєш шухляду з білизною й залишаєшся без пальців.

      Їй сняться жахіття. Мовчазні німці синхронно гребуть через Сену, їхні човни рухаються плавно, мов пливуть в олії. Вони безшумно пролітають під опорами мосту, з ними на ланцюгах звірі, що вистрибують із човнів і мчать повз величезні квіткові клумби, уздовж огорож. Вони нюшать повітря на сходах до Великої зали. З їхніх пащек крапає слина. Голодні, вони вриваються в музей, розсипаючись залами. Вікна темнішають від крові.

      Шановний професоре я ни знаю чи ви отримуєте ці листи чи радіостанція їх перисилає СКАЧАТЬ