Римські цифри. Михайло Блехман

Чтение книги онлайн.

      Але головним було зовсім не це.

      І не те, що начебто зовсім ще недавно він водив Клару до зоопарку, ген там, далі, у Саду Шевченка, а зараз вона уже має рацію…

      Не це, звичайно. Думати хотілося про інше – про те, про що думати зовсім не хотілося.

      Він тому й вийшов з Управління раніше – щоби постаратися не думати. Або щось придумати.

      Хоча, що ж тут придумаєш?

      Як відволікти Марію, він уже й з глузду збився.

      Всоте пробубоніти якусь дурню на кшталт того, що три роки – це все одно, що й нічого? Три роки тому Михайлика ще не було. Володимирові Федоровичу тоді було всього лише 47, а через три роки буде вже аж 53. Їх, цих по три роки, не так уже, якщо подумати, й багато…

      Залишається тільки – постаратися не думати, але про головне хочеться думати саме тому, що думати про головне більше всього не хочеться. Якщо палець пошкарябати до крові – як на те будеш хапатися ним за що завгодно, скільки не намагайся берегтися.

      Хоча і це ж нині не головне…

      Головне – як відволікти Марію? Самому також треба як-небудь відволіктися – але хіба це не те ж самісіньке?

      Він з Кларою не встиг нагулятися – гадав, нагуляється з Михайликом. А Михайлику ж – всього лише півтора не роки навіть, а рочки, ну, трішки більше, але все одно, поки тільки рочки.

      Увечері, вкладаючи Михайлика спати, Марія чи Клара лягають з ним поряд і тихенько співають його і свою улюблену пісню:

      Самуїл знизує плечима: «Навіщо панькати хлопця? Захоче – сам засне». А вони співають собі й співають:

      Михайлик намагається не заснути, розплющивши очі якомога ширше, але вони у нього не самохіть склеплюються, і він засинає.

      Його чи свою улюблену пісню співають жінки? Це поки що – одне й те ж самісіньке.

      «Цікаво, що б вони співали, якби кінофільму «Цирк» ще не було? – посміхнувся Володимир Федорович, запалюючи нову цигарку. – «Які вони ще є, колискові пісні? Можливо, і немає інших зовсім?… Цирк та й годі».

      Інші пісні зараз не пригадувалися. Взагалі нічого не приходило в голову, ніяких нормальних слів, крім усіляких на кшталт «Верхня Касрилівка» чи «Верхньодурилівка». Усіх цих «верхніх» хоч греблю гати, а от як допомогти Марії пережити ці три роки, а головне – найближчі три дні, він не знав. Думав, думав, та нічого на думку не спадало.

      Усе, що міг, Володимир Федорович робив. Та що ж він міг?

      Особливо, якщо вони вирішать залишитися там на довше.

      VII

      Самуїл та Володимир Федорович трудилися у їхній і до того великій кімнаті, яка тепер, на жаль, мала стати ще більшою. Марія Ісааківна з Кларою були на кухні.

СКАЧАТЬ