Римські цифри. Михайло Блехман

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ навзаєм поцілувала батька і, не замислюючись, – адже вона вже й так достатньо передумала про це на лекціях професора Фукса, – відповіла:

      – І винних також. Audiatur et altera pars – тобто нехай я буду почутою. Я, татку, і є та сама «протилежна сторона», і я хочу, щоб мене чули і дослухалися. А без мене так ніколи й не розберуться, хто винен: «народ, що камінь божеством вважав, чи ниций кат прекрасного творіння».

      Зіновій сів у крісло, слухняно і з задоволенням слухаючи доньку.

      – Можна, звичайно, страчувати усіх без винятку, на лобному місці. Але для того треба лише кільканадцять вбивць, до того ж не «поганих», як ті, кого вони вбиватимуть, а «хороших», аби вони вбивали тільки визначених кимось «поганих». У начальства ж тонкі види, як говорять Гоголь та Володимир Федорович. Начальству видніше.

      Зіновій пожалкував, що кинув палити. Вийняв кілька монпансьє з кольорової бляшаної коробки, яку Клара принесла йому в подарунок від Володимира Федоровича, посмоктав їх, потім розгриз і з’їв. Мабуть, саме красива бляшанка надавала маленьким різнокольоровим льодяникам особливий присмак. Навіть палити розхотілося, так було смачно.

      – Начальству, – замислено сказав Зіновій, намагаючись не обвалювати на Клару все, що коли-небудь усе одно обвалиться, – без огляду на його «тонкі види», завжди чогось, та не видно і завжди чогось та не вистачає. Одному – пасовищ для незчисленних скакунів, іншому скринь для небачених скарбів, третьому – просто тісно, жити ніде бідоласі. Ну, й не жив би, навіщо свої проблеми вирішувати за чужий рахунок?

      Клара посміхнулася:

      – Мабуть, у нього немає власного рахунку, от і доводиться користуватися чужим.

      Помовчали.

      – А це Верхнє, – спитав Зіновій, – що це за населений пункт такий? Якщо це – дрімуче село, то навіщо там адвокат?

      Клара ствердно похитала головою:

      – Верхнє, татку, хоч і село, але зовсім не дрімуче. У всякому разі, я намагаюся на це надіятися, а Сеня мені в цьому допомагає. Усе, що не робиться, – на краще.

      – А що не робиться, доню?

      – Щоб це зрозуміти, треба спершу щось зробити. Ну, а те, що зроблене, – вже зроблено, – продовжила Клара. – Райцентр, селище міського, зазнач, а не зовсім уже сільського, типу. А я буду адвокатом районної прокуратури.

      На обличчі Зіновія промайнув вираз гордості за доньку та частково й за себе.

      – Це зовсім інша справа, – зауважив він. – А персоналії тобі уже відомі? Я маю на увазі не підзахисних, а начальство.

      – Я дізнавалася (щоби Клара не дізналася?): мій начальник – адвокат району, його звуть Никифор Федорович. А от прізвище, татку, боюся промовити.

      – Чому ж так?

      – Вивести рідного батька з рівноваги – не тільки безжалісно, але й надто легко, а от увести назад – незміримо складніше. Надіюся лише на твій фронтовий гарт.

      Зіновій виколупав з бляшанки червону цукерцу, потім, мабуть, щоби притлумити хвилювання, – й жовту.

      – А саме?

      – Даремно СКАЧАТЬ