Римські цифри. Михайло Блехман

Чтение книги онлайн.

      – Та ні, Михайле Петровичу, поїдемо утрьох, звичайно. Кинути хлопчину, та ще й на три роки – це в наші плани не входить. Буде він у нас сільським хлопцем. І хай це буде нашим найбільшим «горем», як кажуть мої мама і теща.

      – Мені одну склянку без сиропу, будь ласка, – попросив Михайло Петрович. – А тобі, Сеню?

      – Мені з вишневим сиропом.

      Випили газировку неквапно – бувають дні, коли спішити нікуди. Потихеньку пішли центральною алеєю Саду Шевченка, повз лавочки, на яких молоді і дуже молоді жінки читали книжки ще, слава Богу, маленьким дітям, а схожі на дорослих дітей чоловіки грали в шахи.

      – Тобі там непросто доведеться, – зауважив Михайло Петрович. До тебе медпунктом у Верхньому завідував якийсь п’яничка, тож розвалив усе. Як у нього усе Верхнє поголівно не вимерло, дивуюся відверто. Не лікарем Божою милістю був, а коновалом немилістю дідька. Не осором нас там.

      – Не осоромлю, Михайле Петровичу! Даю слово. Та я його, власне кажучи, ще шість років тому дав, коли ви мене до медінституту приймали.

      Михайло Петрович посміхнувся:

      – Як там Клара?

      Самуїл, помовчавши, відповів:

      – Зараз уже все гаразд, наче не переживає більше. Що робити – жити треба ж… Інститут закінчила з червоним дипломом.

      – Хто б сумнівався! – відгукнувся Михайло Петрович.

      – Утрьох будемо трудитися у цім нашім Верхньому. Я буду лікувати, Кларонька – захищати, Михайлик – рости. А далі подивимося.

      – Де ти осягав українську мову? – схвально запитав Михайло Петрович.

      – Так я ж, Михайле Петровичу, закінчив українську школу в Луганську. Ще й німецьку там вивчав. Якби довелося лікувати німця, певен, зрозумів би – де у нього що болить, на ноги підвів би любесенько.

      – Так, якщо це «щось» у нього лікується, – посміхнувся Михайло Петрович. – А ким Клара буде працювати у вашому Верхньому?

      – Адвокатом, як і мріяла. Вона, щоправда, і перекладачем хотіла бути, і філологом… Але вийшло, бачте, тільки адвокатом.

      Самуїл знову розсміявся.

      – Гадаю, – обняв його за плечі Михайло Петрович, – зовсім навіть не «тільки». Адвокатом вона, певен, буде чудовим, професійним, ну, а все інше за неї, дасть Бог, колись Мишко надолужить. А професіонал, Сеню, це справжній любитель, на відміну від аматора, лжелюбителя. Ви обоє – любителі справжні.

      Випадкова хмаринка припливла з-за Держпрому, підморгнула і ствердно бризкнула теплим, короткочасним дощиком.

      V

      – Гарно у тебе, татку! – сказала Клара, всідаючись на улюбленому, єдиному дивані. – Майже як у нас. А де Берта?

      – У неї сьогодні робочий день, тож я на господарстві, – відповів Зіновій. – Можу поспілкуватися з єдиною донечкою, сказати щось розумне, якесь напуття. Бо ж, коли приїдете офіційно, усім святим сімейством, буде вже не до напуття, вся душевна енергія піде на Михайлика.

      – Ця енергія нікуди не подівається, – посміхнулася СКАЧАТЬ