Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      До самої ночі ляхів мордували;

      Душі не осталось. А Гонта кричить:

      «Де ви, людоїди? Де ви поховались?

      З’їли моїх діток, – тяжко мені жить!

      Тяжко мені плакать! ні з ким говорить!

      Сини мої любі, мої чорноброві!

      Де ви поховались? Крові мені, крові!

      Шляхетської крові, бо хочеться пить,

      Хочеться дивитись, як вона чорніє,

      Хочеться напитись… Чом вітер не віє,

      Ляхів не навіє?.. Тяжко мені жить!

      Тяжко мені плакать! Праведнії зорі!

      Сховайтесь за хмару: я вас не займав,

      Я дітей зарізав!.. Горе мені, горе!

      Де я прихилюся?»

      Так Гонта кричав,

      По Умані бігав. А серед базару,

      В крові, гайдамаки ставили столи;

      Де що запопали, страви нанесли

      І сіли вечерять. Остатняя кара,

      Остатня вечеря!

      «Гуляйте, сини!

      Пийте, поки п’ється, бийте, поки б’ється! —

      Залізняк гукає. – Ану, навісний,

      Ушквар нам що-небудь, нехай земля гнеться,

      Нехай погуляють мої козаки!»

      І кобзар ушкварив:

      «А мій батько орандар,

      Чоботар;

      Моя мати пряха

      Та сваха;

      Брати мої, соколи,

      Привели

      І корову із діброви,

      І намиста нанесли.

      А я собі Христя

      В намисті,

      А на лиштві листя

      Та листя,

      І чоботи, і підкови.

      Вийду вранці до корови,

      Я корову напою,

      Подою,

      З паробками постою,

      Постою».

      «Ой гоп по вечері.

      Замикайте, діти, двері,

      А ти, стара, не журись

      Та до мене пригорнись!»

      Всі гуляють. А де ж Гонта?

      Чом він не гуляє?

      Чому не п’є з козаками?

      Чому не співає?

      Нема його; тепер йому,

      Мабуть, не до неї,

      Не до співи.

      А хто такий

      У СКАЧАТЬ