Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Кобзар. Вперше зі щоденником автора - Тарас Шевченко страница 56

СКАЧАТЬ вчора було багато.

      Вінки не святили:

      Не дали ляхи прокляті.

      Зате ж їх і били

      І я й батько святим ножем;

      А мати нездужа,

      А то й вона б».

      «Добре, хлопче.

      Ось на ж тобі, друже,

      Цей дукачик, та не згуби».

      Узяв золотого,

      Подивився: «Спасибі вам!»

      «Ну, хлопці, в дорогу!

      Та чуєте? Без гомону.

      Галайдо, за мною!

      В оцім яру є озеро

      Й ліс попід горою,

      А в лісі скарб. Як приїдем,

      То щоб кругом стали,

      Скажи хлопцям. Може, льохи

      Стерегти осталась

      Яка погань».

      Приїхали,

      Стали кругом ліса;

      Дивляться – нема нікого…

      «Ту їх достобіса!

      Які груші уродили!

      Збивайте, хлоп’ята!

      Швидче! швидче. Отак! отак!» —

      І конфедерати

      Посипалися додолу,

      Груші гнилобокі.

      Позбивали, упорались;

      Козакам нівроку,

      Найшли льохи, скарб забрали,

      У ляхів кишені

      Потрусили та й потягли

      Карати мерзенних

      У Лисянку.

      Бенкет у Лисянці

      Смеркалося. Із Лисянки

      Кругом засвітило:

      Ото Гонта з Залізняком

      Люльки закурили.

      Страшно, страшно закурили!

      І в пеклі не вміють

      Отак курить. Гнилий Тікич

      Кров’ю червоніє

      Шляхетською, жидівською;

      А над ним палають

      І хатина, і будинок;

      Мов доля карає

      Вельможного й неможного.

      А серед базару

      Стоїть Гонта з Залізняком,

      Кричить: «Ляхам кари!

      Кари ляхам, щоб каялись!»

      І діти карають.

      Стогнуть, плачуть; один просить,

      Другий проклинає;

      Той молиться, сповідає

      Гріхи перед братом,

      Уже вбитим. Не милують,

      Карають, завзяті.

      Як смерть люта, не вважають

      На літа, на вроду

      Шляхтяночки й жидівочки.

      Тече кров у воду.

      Ні каліка, ані старий,

      Ні мала дитина

      Не остались, – не вблагали

      Лихої години.

      Всі полягли, всі покотом;

      Ні душі живої

      Шляхетської й жидівської.

      А пожар удвоє

      Розгорівся, розпалався

      До самої хмари.

      А Галайда, знай, гукає:

      «Кариляхам, кари!»

      Мов скажений, мертвих ріже,

      Мертвих віша, палить.

      «Дайте ляха, дайте жида!

      Мало мені, мало!

      Дайте ляха, дайте крові

      Наточить з поганих!

      Крові море… мало моря…

      Оксано! Оксано!

      Де ти?» – крикне й сховається

      В полум’ї, в пожарі.

      А тим часом гайдамаки

      Столи вздовж базару

      Поставили, несуть страву,

      Де що запопали,

      Щоб засвітла повечерять.

      «Гуляй!» – загукали.

      Вечеряють, а кругом їх

      Пекло червоніє.

      У полум’ї, повішані

      На СКАЧАТЬ