Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      (Кобзар грає й приспівує.)

      Од села до села

      Танці та музики:

      Курку, яйця продала —

      Маю черевики.

      Од села до села

      Буду танцювати:

      Ні корови, ні вола —

      Осталася хата.

      Я оддам, я продам

      Кумові хатину,

      Я куплю, я зроблю

      Яточку під тином;

      Торгувать, шинкувать

      Буду чарочками,

      Танцювать та гулять,

      Таки з паробками.

      Ох ви, дітки мої,

      Мої голуб’ята,

      Не журіться, подивіться,

      Як танцює мати.

      Сама в найми піду,

      Діток в школу оддам,

      А червоним черевичкам

      Таки дам, таки дам!

      «Добре, добре! Ну, до танців,

      До танців, кобзарю!»

      Сліпий вшкварив – навприсядки

      Пішли по базару.

      Земля гнеться. «Нумо, Гонто!»

      «Нум, брате Максиме!

      Ушкваримо, мій голубе,

      Поки не загинем!»

      «Не дивуйтеся, дівчата,

      Що я обідрався;

      Бо мій батько робив гладко,

      То й я в його вдався».

      «Добре, брате, єй же богу!»

      «Ану ти, Максиме!»

      «Постривай лиш!»

      «Отак чини, як я чиню:

      Люби дочку абичию —

      Хоч попову, хоч дякову,

      Хоч хорошу мужикову».

      Всі танцюють, а Галайда

      Не чує, не бачить.

      Сидить собі кінець стола,

      Тяжко-важко плаче,

      Як дитина. Чого б, бачся?

      В червонім жупані,

      І золото, і слава є,

      Та нема Оксани;

      Ні з ким долю поділити,

      Ні з ким заспівати;

      Один, один сиротою

      Мусить пропадати.

      А того, того й не знає,

      Що його Оксана

      По тім боці за Тікичем

      В будинку з панами,

      З тими самими ляхами,

      Що замордували

      Її батька. Недолюди,

      Тепер заховались

      За мурами та дивитесь,

      Як жиди конають,

      Брати ваші! А Оксана

      В вікно поглядає

      На Лисянку засвічену.

      «Де то мій Ярема?» —

      Сама думає. Не знає,

      Що він коло неї,

      У Лисянці, не в свитині, —

      В червонім жупані,

      Сидить один та думає:

      «Де моя Оксана?

      Де вона, моя голубка

      Приборкана, плаче?»

      Тяжко йому.

      А із яру

      В киреї козачій

      Хтось крадеться.

      «Хто ти такий?» —

      Галайда питає.

      «Я посланець пана Гонти.

      Нехай погуляє,

      Я підожду».

      «Ні, не діждеш,

      Жидівська собако!»

      «Ховай Боже, який я жид!

      Бачиш? Гайдамака!

      Ось копійка… подивися…

      Хіба ти не знаєш?»

      «Знаю, знаю», – і свячений

      З халяви виймає.

      «Признавайсь, проклятий жиде,

      Де моя Оксана?» —

      Та й замахнувсь.

      «Ховай, Боже!..

      В будинку… з панами…

      Вся в золоті…»

      «Виручай СКАЧАТЬ