Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Кобзар. Вперше зі щоденником автора - Тарас Шевченко страница 48

СКАЧАТЬ з панами,

      Найдеш собі шляхтяночку,

      Забудеш Оксану!»

      «Хіба краща є за тебе?»

      «Може й є – не знаю».

      «Гнівиш Бога, моє серце:

      Кращої немає

      Ні на небі, ні за небом;

      Ні за синім морем

      Нема кращої за тебе!»

      «Що се ти говориш?

      Схаменися!»

      «Правду, рибко!»

      Та й знову, та й знову.

      Довго вони, як бачите,

      Меж мови-розмови

      Цілувались, обнімались

      З усієї сили;

      То плакали, то божились,

      То ще раз божились.

      Їй Ярема розказував,

      Як жить вони будуть

      Укупочці, як золото

      І долю добуде,

      Як виріжуть гайдамаки

      Ляхів в Україні,

      Як він буде панувати,

      Коли не загине.

      Аж обридло слухаючи,

      Далебі, дівчата!

      «Ото який! Мов і справді

      Обридло!»

      А мати

      Або батько як побачать,

      Що ви, мої любі,

      Таке диво читаєте, —

      Гріха на всю губу!

      Тоді, тоді… Та цур йому,

      А дуже цікаве!

      А надто вам розказать би,

      Як козак чорнявий

      Під вербою, над водою,

      Обнявшись, сумує;

      А Оксана, як голубка,

      Воркує, цілує;

      То заплаче, то зомліє,

      Головоньку схилить:

      «Серце моє, доле моя!

      Соколе мій милий!

      Мій!..» Аж верби нагинались

      Слухать тую мову.

      Ото мова! Не розкажу,

      Мої чорноброві,

      Не розкажу против ночі,

      А то ще присниться.

      Нехай собі розійдуться

      Так, як ізійшлися, —

      Тихесенько, гарнесенько,

      Щоб ніхто не бачив

      Ні дівочі дрібні сльози,

      Ні щирі козачі.

      Нехай собі… Може, ще раз

      Вони на сім світі

      Зострінуться… Побачимо…

      А тим часом світить

      З усіх вікон у титаря.

      Що то там твориться?

      Треба глянуть та розказать…

      Бодай не дивиться!

      Бодай не дивитись, бодай не казати!

      Бо за людей сором, бо серце болить.

      Гляньте, подивіться: то конфедерати,

      Люде, що зібрались волю боронить.

      Боронять, прокляті… Будь проклята мати,

      І день і година, коли понесла,

      Коли породила, на світ привела!

      Дивіться, що роблять у титаря в хаті

      Пекельнії діти.

      У печі пала

      Огонь і світить на всю хату,

      В кутку собакою дрижить

      Проклятий жид; конфедерати

      Кричать до титаря: «Хоч жить?

      Скажи, де гроші?»

      Той мовчить.

      Налигачем скрутили руки,

      Об землю вдарили – нема,

      Нема ні слова.

      «Мало муки!

      Давайте приску! Де смола?

      Кропи його! Отак! Холоне?

      Мерщій же приском посипай!

      Що? скажеш, шельмо?.. І не стогне!

      Завзята бестія! Стривай!»

      Насипали в халяви жару…

      «У тім’я цвяшок закатай!»

      Не витерпів святої кари,

      Упав, СКАЧАТЬ