Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      Було колись – в Україні

      Ревіли гармати;

      Було колись – запорожці

      Вміли пановати.

      Пановали, добували

      І славу, і волю;

      Минулося – осталися

      Могили на полі.

      Високії ті могили,

      Де лягло спочити

      Козацькеє біле тіло,

      В китайку повите.

      Високії ті могили

      Чорніють, як гори,

      Та про волю нишком в полі

      З вітрами говорять.

      Свідок слави дідівщини

      З вітром розмовляє,

      А внук кóсу несе в рóсу,

      За ними співає.

      Було колись – в Україні

      Лихо танцьовало,

      Журба в шинку мед-горілку

      Поставцем кружала,

      Було колись добре жити

      На тій Україні…

      А згадаймо! Може, серце

      Хоч трохи спочине.

      Чорна хмара з-за Лиману

      Небо, сонце криє,

      Синє море звірюкою

      То стогне, то виє,

      Дніпра гирло затопило.

      «Ануте, хлоп’ята,

      На байдаки! Море грає —

      Ходім погуляти!»

      Висипали запорожці —

      Лиман човни вкрили.

      «Грай же, море!» – заспівали,

      Запінились хвилі.

      Кругом хвилі, як ті гори:

      Ні землі, ні неба,

      Серце мліє, а козакам

      Того тілько й треба.

      Пливуть собі та співають;

      Рибалка літає…

      А попереду отаман

      Веде, куди знає.

      Походжає вздовж байдака,

      Гасне люлька в роті;

      Поглядає сюди-туди —

      Де-то буть роботі?

      Закрутивши чорні уси,

      За ухо чуприну,

      Підняв шапку – човни стали.

      «Нехай ворог гине!

      Не в Синопу, отамани,

      Панове-молодці,

      А у Царьград до султана

      Поїдемо в гості!»

      «Добре, батьку отамане!» —

      Кругом заревіло. «Спасибі вам!» —

      Надів шапку.

      Знову закипіло

      Синє море; вздовж байдака

      Знову похожає

      Пан отаман та на хвилю

      Мовчки поглядає.

      Думи мої, думи мої,

      Лихо мені з вами!

      Нащо СКАЧАТЬ