Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      Реве, свище заверюха.

      По лісу завило;

      Як те море, біле поле

      Снігом покотилось.

      Вийшов з хати карбівничий,

      Щоб ліс оглядіти,

      Та де тобі! Таке лихо,

      Що й не видно світа.

      «Еге, бачу, яка фуга!

      Цур же йому з лісом!

      Піти в хату… Що там таке?

      От їх достобіса!

      Недобра їх розносила,

      Мов справді за ділом.

      Ничипоре! Дивись лишень,

      Які побілілі!»

      «Що, москалі?..» – «Де москалі?»

      «Що ти? Схаменися!»

      «Де москалі-лебедики?»

      «Та он, подивися».

      Полетіла Катерина

      І не одяглася.

      «Мабуть, добре Московщина

      В тямку їй далася!

      Бо уночі тілько й знає,

      Що москаля кличе».

      Через пеньки, заметами

      Летить, ледве дише,

      Боса стала серед шляху,

      Втерлась рукавами.

      А москалі їй назустріч,

      Як один, верхами.

      «Лихо моє! Доле моя!»

      До їх… Коли гляне —

      Попереду старший їде.

      «Любий мій Іване!

      Серце моє коханеє!

      Де ти так барився?»

      Та до його… За стремена…

      А він подивився,

      Та шпорами коня в боки.

      «Чого ж утікаєш?

      Хіба забув Катерину?

      Хіба не пізнаєш?

      Подивися, мій голубе,

      Подивись на мене —

      Я Катруся твоя люба.

      Нащо рвеш стремена?»

      А він коня поганяє,

      Нібито й не бачить.

      «Постривай же, мій голубе!

      Дивись – я не плачу.

      Ти не пізнав мене, Йване?

      Серце, подивися,

      Їй же Богу, я Катруся!»

      «Дура, атвяжися!

      Вазьмите прочь безумную!»

      «Боже мій! Іване!

      І ти мене покидаєш?

      А ти ж присягався!»

      «Вазьмите прочь! Что ж вы стали?»

      «Кого? Мене взяти?

      За що ж, скажи, мій голубе?

      Кому хоч оддати

      Свою Катрю, що до тебе

      В садочок ходила,

      Свою Катрю, що для тебе

      Сина породила?

      Мій батечку, мій братику!

      Хоч ти не цурайся!

      Наймичкою тобі стану…

      З другою кохайся…

      З цілим світом… Я забуду,

      Що колись кохалась,

      Що од тебе сина мала,

      Покриткою стала…

      Покриткою… Який сором!

      І за що я гину!

      Покинь мене, забудь мене,

      Та не кидай сина.

      Не покинеш?.. Серце моє,

      Не втікай од мене…

      Я винесу тобі сина».

      Кинула стремена

      Та в хатину. Вертається,

      Несе йому сина.

      Несповита, заплакана

      Сердешна дитина.

      «Осьде воно, подивися!

      Де ж ти? Заховався?

      Утік!.. нема!.. Сина, сина

      Батько одцурався!

      Боже ти мій!.. Дитя моє!

      Де дінусь з тобою!

      Москалики! голубчики!

      Возьміть за собою;

      Не цурайтесь, лебедики:

      Воно СКАЧАТЬ