Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      Б’ють пороги; місяць сходить,

      Як і перше сходив…

      Нема Січі, пропав і той,

      Хто всім верховодив!

      Нема Січі; очерети´

      У Дніпра питають:

      «Де то наші діти ділись,

      Де вони гуляють?»

      Чайка скиглить літаючи,

      Мов за дітьми плаче;

      Сонце гріє, вітер віє

      На степу козачім.

      На тім степу скрізь могили

      Стоять та сумують;

      Питаються у буйного:

      «Де наші панують?

      Де панують, бенкетують?

      Де ви забарились?

      Вернітеся! Дивітеся —

      Жита похилились,

      Де пáслися ваші коні,

      Де тирса шуміла,

      Де кров ляха, татарина

      Морем червоніла…

      Вернітеся!» – «Не вернуться! —

      Заграло, сказало

      Синє море. – Не вернуться,

      Навіки пропали!»

      Правда, море, правда, синє!

      Такая їх доля:

      Не вернуться сподівані,

      Не вернеться воля,

      Не вернуться запорожці,

      Не встануть гетьмани,

      Не покриють Україну

      Червоні жупани!

      Обідрана, сиротою

      Понад Дніпром плаче;

      Тяжко-важко сиротині,

      А ніхто не бачить…

      Тілько ворог, що сміється…

      Смійся, лютий враже!

      Та не дуже, бо все гине —

      Слава не поляже;

      Не поляже, а розкаже,

      Що діялось в світі,

      Чия правда, чия кривда

      І чиї ми діти.

      Наша дума, наша пісня

      Не вмре, не загине…

      От де, люде, наша слава,

      Слава України!

      Без золота, без каменю,

      Без хитрої мови,

      А голосна та правдива,

      Як Господа слово.

      Чи так, батьку отамане?

      Чи правду співаю?

      Ех, СКАЧАТЬ