Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

      Лихо мені з вами!

      За карії оченята,

      За чорнії брови

      Серце рвалося, сміялося,

      Виливало мову,

      Виливало, як уміло,

      За темнії ночі,

      За вишневий сад зелений,

      За ласки дівочі…

      За степи та за могили,

      Що на Україні,

      Серце мліло, не хотіло

      Співать на чужині…

      Не хотілось в снігу, в лісі,

      Козацьку громаду

      З булавами, з бунчугами

      Збирать на пораду…

      Нехай душі козацькії

      В Украйні витають —

      Там широко, там весело

      Од краю до краю…

      Як та воля, що минулась,

      Дніпр широкий – море,

      Степ і степ, ревуть пороги,

      І могили – гори. —

      Там родилась, гарцювала

      Козацькая воля;

      Там шляхтою, татарами

      Засівала поле,

      Засівала трупом поле,

      Поки не остило…

      Лягла спочить… А тим часом

      Виросла могила,

      А над нею орел чорний

      Сторожем літає,

      І про неї добрим людям

      Кобзарі співають,

      Все співають, як діялось,

      Сліпі небораки, —

      Бо дотепні… А я… а я

      Тілько вмію плакать,

      Тілько сльози за Украйну…

      А слóва – немає…

      А за лихо… Та цур йому!

      Хто його не знає!..

      А надто той, що дивиться

      На людей душою —

      Пекло йому на сім світі,

      А на тім…

      Н. Маркевичу