Місто кісток. Кассандра Клэр

Чтение книги онлайн.

      Одяг Ізабель виглядав кумедно. Клері кілька разів підкочувала штанини джинсів, перш ніж перестала спотикатися об них, а глибокий виріз червоного топу лише підкреслював відсутність того, що Ерік назвав би «цицерони».

      Вона вимилася бруском лавандового мила. Витершись невеликим білим рушником, дівчина залишила вологе волосся безладно звисати пахучими пасмами. Скоса зиркнула на своє відображення в дзеркалі. Над лівою щокою багрів синець, а потріскані губи спухли.

      «Треба подзвонити Люку», – подумала Клері. Звичайно, тут має бути телефон. Може, вони дозволять їй скористатися ним після розмови з Годжем.

      Дівчина виявила, що її кросівки акуратно поставлені під лікарняним ліжком, до шнурівок прив’язані ключі. Взувшись, вона зібралася з духом й вирушила на пошуки Ізабель. Коридор був порожній. Клері розгублено оглядала його. Такими коридорами, темними та нескінченними, вона іноді бігла у своїх нічних кошмарах. Світильники у формі троянд висіли на стінах через рівні проміжки. У повітрі був запах пилу та свічкового воску.

      Десь далеко почувся слабкий мелодійний звук, ніби китайські дзвіночки дзеленчали на вітрі. Клері повільно пішла коридором, торкаючись рукою стіни з вікторіанськими бордово-сірими шпалерами, вицвілими від часу. По обидва боки коридору були зачинені двері.

      Звук, на який ішла дівчина, ставав голоснішим. Клері розпізнала звуки фортепіано. Хтось грав уривчасто, але з незаперечною майстерністю. Правда, вона ніяк не впізнавала мелодію.

      Повернувши за ріг, дівчина підійшла до навстіж розчахнутих дверей. Кинувши туди оком, вона побачила, що то був музичний зал. В одному з кутків стояв рояль, біля стіни навпроти були ряди крісел, центр кімнати займала запнута арфа.

      Джейс сидів за роялем, його тонкі руки швидко рухалися клавішами. Хлопець був босоніж, у джинсах і сірій футболці, його мідне волосся стирчало навсібіч, ніби він щойно прокинувся. Спостерігаючи за швидкими, упевненими рухами рук по клавішах, Клері згадала, як це – відчувати ці руки на собі. Вони підтримували її, коли над нею кружляли зірки, наче дощ зі сріблястих леліток.

      Вона, мабуть, якось привернула до себе увагу, бо Джейс обернувся на стільці, вдивляючись у темряву.

      – Алеку? – спитав Джейс. – Це ти?

      – Це не Алек. Це я. – Вона ступила в кімнату. – Клері.

      Клавіші СКАЧАТЬ