Місто кісток. Кассандра Клэр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ разу вона зрозуміла, що дивилася на дерев’яну склепінчасту стелю, розписану хмарами та херувимами в стилі рококо.

      Клері насилу сіла. Боліло скрізь, особливо місце укусу на шиї. Вона роззирнулася. Дівчина лежала на ліжку, заправленому лляною білизною. Поруч стояла тумбочка з білим глечиком і чашкою. У кімнаті був цілий ряд однакових ліжок з металевими спинками. Мереживні фіранки повністю закривали вікна, приглушуючи сонячне світло, хоча вона чула, що десь далеко шумів вічний Нью-Йорк.

      – Нарешті ти прокинулася, – сказав сухий голос. – Годж буде задоволений. Ми всі думали, що ти так і помреш уві сні.

      Клері повернулася. На сусідньому ліжку сиділа Ізабель, її довге синяво-чорне волосся було скручене у дві товсті коси, що спадали аж до стегон. Замість білої сукні на дівчині були джинси та синій топ, що вигідно підкреслював фігуру. Червоний кулон ще гойдався на шиї. Темні татуювання у формі спіралей зникли, залишилася лише руна voyance на тильній стороні правої руки.

      – Шкода, що не виправдала ваших сподівань, – прохрипів голос Клері. Горло нагадувало наждак. – Я в Інституті, так?

      Ізабель закотила очі.

      – Є щось, що Джейс іще не розказав тобі?

      Клері закашлялася.

      – Це ж Інститут, правда?

      – Так. Якщо ти ще не здогадалася, то ти в лазареті.

      Раптом Клері скорчилася від різкого болю в шлунку. Вона зойкнула.

      Ізабель подивилася на неї з тривогою.

      – Що з тобою?

      Біль слабшав, але Клері відчувала кислий присмак у горлі та легке запаморочення.

      – Шлунок.

      – Ой, зовсім забула. Годж просив дати тобі це, щойно прокинешся.

      Ізабель схопила керамічний глечик і налила в чашку, яку передала Клері. Там була якась каламутна рідина, що ще парувала. До запаху трав домішувався якийсь густий насичений аромат.

      – Ти три дні нічого не їла, – зауважила Ізабель. – Напевне, тому тобі стало зле.

      Клері обережно відсьорбнула. Відвар був смачним, поживним, з масляним присмаком.

      – Що це?

      Ізабель знизала плечима:

      – Одна з настоянок Годжа. Завжди спрацьовує. – Вона зісковзнула з ліжка, приземлившись на підлогу з котячою грацією:

      – До речі, мене звати Ізабель Лайтвуд. Я тут живу.

      – Я вже знаю твоє ім’я. А я – Клері. Клері Фрей. Це Джейс приніс мене сюди?

      Ізабель кивнула.

      – Краще б не ніс. Твоя пасока[5] та кров по всьому килиму в передпокої. Якби Джейс зробив це тоді, коли тут були мої батьки, то, певне, сидів би під домашнім арештом. – Вона подивилася на Клері з підозрою. – Джейс казав, що це ти вбила равенера.

      Швидкий образ скорпіоноподібної істоти з роззявленою злою пащею промайнув у голові Клері. Вона здригнулася і стиснула чашку:

      – Думаю, так.

      – Але ти приземлена.

      – Дивно, правда? – мовила Клері, насолоджуючись виглядом погано прихованого здивування на обличчі Ізабель. – СКАЧАТЬ