Горить свiча. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ І були тоді на тому снемі, окрім багатьох інших, також Данило Романович та Михайло Всеволодович, і хоча князеві Данилу було тоді лише двадцять два роки, а князеві Михайлу за сорок, вони числилися молодшими князями і не відали між собою неприязні, а були родичами, друзями.

      Зібралися руські князі на Дніпрі, на Зарубі, а звідти пішли на низ, до острова Варязького, а потім – до Олешшя, і коли переходили Дніпро вбрід, то від множества людей не видно було води. А бродники галицькі прийшли по Дністру на двох тисячах човнів і піднялися по Дніпру до Хортиці, де також був брід на бистрині. І прибули сюди татарські передові загони, щоб подивитися на руські човни і руських воїнів.

      Руські стрільці напали і перемогли їх і йшли за ними вісім днів аж до ріки Калки, поки не зустрілися з татарськими сторожовими загонами. Тоді наказав Мстислав Мстиславич Данилові та іншим молодшим князям атакувати татар. А іншим, найстаршим, князям – Мстиславу Київському та Мстиславу Чернігівському – нічого не сказав, бо між ним і тими князями була давня ворожда. І ті, нічого не знаючи, залишилися стояти на місці.

      Так із-за князівських незгод була роз’єднана руська сила. А була вона не мала. Великий князь київський Мстислав Романович наказав полічити всіх воїнів, коли князі зібралися на пониззі Дніпра, і вийшло небувале, неймовірно велике число – сто три тисячі. Відколи стояла під сонцем Руська земля, вона ніколи ще не збирала такої кількості ратних людей. А ще ж половці обіцяли виставити п’ятдесят тисяч вершників!

      Зійшлися супротивні полки. І була січа люта. Добре пам’ятає князь Данило, ніби це було вчора, своїх сподвижників, витязів волинських, бо був він тоді князем володимирським, Семена Олюєвича і Василька Гавриловича. Ударили вони втрьох і погнали татар, побиваючи їх. А за Данилом кинулись інші князі – Мстислав Німий, і Олег Курський, і бродники галицькі з боярами Юрієм Домажиричем та Держикраєм Владиславичем. Тут він, Данило, був поранений списом у груди, та, будучи молодим, незвичайно дужим та хоробрим, спочатку не помітив цього. Був поранений також і Василько Гаврилович.

      Тим часом підійшли головні сили хана Джучі та Субедей-багагура і вдарили на половців, і ті, рятуючись, кинулися тікати і роз’єднали галицько-волинські полки.

      Хмари стріл сипонули на них, так що затьмили сонце. Падали люди, падали коні, придавлюючи собою верхівців, і не стало ніякої змоги пробиватися далі вперед. І з цієї миті почали русичі відступати, а потім і тікати – аж до Дніпра.

      Добре пам’ятає князь Данило, що раптом, тікаючи, відчув велику спрагу і слабість у всьому тілі. І нахилився до струмка, щоб напитися, і побачив як із його грудей у воду упали червоні краплини. Тут він зрозумів, що поранений…

      Важко, боляче згадувати той день 16 червня 1223 року, чорний день Русі. Лише кожен десятий воїн добрався до Дніпра, а звідти додому. Татари наздоганяли втікачів і нещадно рубали, забираючи коней, зброю та одяг. Потім вогненним смерчем прокотилися по південних окраїнах руських земель, дійшовши мало не до Чернігова.

      Ще СКАЧАТЬ