Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Олександр Ільченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Хто міг?

      І хто смів?

      12

      – Я мушу-таки спитати в неї, мамо! – пошепки мовив Михайлик, ще не прийшовши до тями.

      – Про що спитати, синку?

      – Я не знаю…

      А потім знов і знов:

      – Я мушу їй про все сказати, мамо! – І Михайлик, як снохода, рушив садом до дверей будинку, щоб увійти в покої.

      – Куди це ти? – схопивши свого Михайлика за руку, тихо спитала Явдоха.

      – Я з нею мушу побалакати.

      – Про що?

      – Як то – про що?! Про портрет. Про якусь небезпеку…

      – Про яку ж небезпеку ти скажеш? Аж он – той парубок, Пилип-з-Конопель. Він скаже про все те сам!

      – Але ж я мушу, мамо, їй сказати, що я… що в мене…

      – Не спіши.

      – А я й не думаю спішити. Але ж… пора! Бо той Пилип… Погляньте, мамо!

      – Бачу! Ходімо разом, синку.

      – Я сам, мамо, я сам…

      – Так ти ж – несміливий, – сказала сумно мама.

      – Несміливий, матусю.

      – Так ти й не хитрий.

      – І не хитрий, мамо.

      – А до дівчат без хитрості – ого! – не підступай.

      – Я буду з хитрістю, ненько.

      – Ти?! З хитрістю? Таке теля? – і, глянувши на Подолянку, щось наче збагнула. І пошепки спитала: – Як ти гадаєш – хто вона?

      – Кармела Подолянка.

      – Небога самого владики!

      – Владики то й владики.

      – А хто ти сам?.. Хто ти такий?

      – Я є коваль! – гоноровито відповів синок.

      – Велике цабе – коваль!

      – Велике, мамо, – без тіні посмішки кивнув Михайлик.

      – Так у тебе ж – ні шеляга.

      – Дарма!

      – Ні хати.

      – Дарма!

      – Ні роботи.

      – Дарма!.. Буде ж колись – і шеляг, і хата, й робота… Навіть нові штани! – і він скінчив рішуче: – Ну, я піду!

      – Так ти ж – нестрижений.

      – Дарма!

      – Ти що надумав? – збентежилась мати.

      – Одружитись, мамо.

      – З небогою владики?! Збожеволів!

      – Збожеволів, мамо, – покірно погодився хлопець.

      І знову замовк.

      Вся ця хутка балачка, що відбувалась пошепки біля крайнього вікна, миттю спливла з його мислі, і хлопець знов нічого вже не бачив і не чув.

      А те, що скоїлось потім…

      13

      Те, що скоїлось потім, мало не зжужмило всю раду.

      Ярина Подолянка, налякана двома покликами «Кармело!», якусь хвилину повагавшись на порозі, все-таки вийшла до громади.

      На срібній таці в неї були золоті келехи з медом хмільним, з терновим столітнім вином, що від його найменшої крапельки макітрилося в голові навіть у бувалих запорожців, – бо ж не почастувати гостей, як звичай велить, українська душа не може навіть у найприкрішу хвилину, навіть на похороні, СКАЧАТЬ