Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Олександр Ільченко

Чтение книги онлайн.

      – Пороху ж маємо досить?

      – Ні сірки, ні селітри!

      – Шаблі? Рушниці? Списи?

      – Нема кому кувати, ваше преосвященство. Міді й заліза теж нема.

      – Мідь завтра буде, – зітхнув Мелхиседек.

      – Звідки ж?

      – Завтра скинемо дзвони, – немовби зважившись на щось трудне, ледве промовив Мелхиседек.

      – Які це дзвони? – аж відсахнувшись од владики, спитав Саливон Глек, цехмайстер гончарів, що його мали в місті за найкращого дзвонаря.

      – З церков… Які ж!

      – Он як! – аж наче простогнав старий Саливон, але не сказав більш нічого.

      Зате Пампушка знову почув себе на яку мить православним та щирим до віри батьків, а не потаємним католиком.

      – Не дам! – сказав він. – Не дам я дзвонів. Скарає вас Бог!

      – Гляди, щоб він тебе самого не скарав. Чим людей годуватимеш?

      – Їх нагодуєш! З усіх усюд посходились до Мирослава. Тиняються без ніякого діла. А їсти їм дай!

      – Чому ж тиняються? Чому без діла?

      – Дармоїди, – знизав плечима Пампушка.

      – Так-таки всі й дармоїди? Всі?

      – Як один.

      – А я? – раптом спитав Михайлик, бо почуття польоту не облишало його й там, а ніс після падіння й зовсім розпух, і він уже й не розважав, куди летить. – А я? – невідчепно повторив він, не почувши відповіді на свій здивований вигук. – А я?

      18

      – Що «ти»? – знову впізнавши парубка, спитав Пампушка.

      – Я ж ось – не дармоїд, – одвітував Михайлик.

      – Еге ж, не дармоїди ми, – з гідністю сказала й ненька.

      – Хто ж ви? – спитав пан Хівря.

      – Ковалі ми, – глипнувши скоса на Ярину, поважно відповів Михайлик.

      – Чого ж тиняєтесь? – звідався Мелхиседек.

      – Нема де жити, – тихим баском буркнув Михайлик.

      – Нема й роботи, – зітхнула й паніматка.

      – Ковалям нема роботи? – здивувався владика. – За війни?

      – Хто ж куватиме зброю? – спитав і гончар Саливон Глек.

      – У вас, у Мирославі, – тридцять дві кузні, але ж ніде роботи нам…

      – Тридцять дві кузні? – нашорошив вуха пан Пампушка. – Ти звідки знаєш – скільки? – і кивнув Мелхиседекові: – Це таки – шпигун.

      – І ніде вам не знайшлось роботи? – відмахнувшись від обозного, спитав єпископ.

      – І не знайдеться! – в своїм стрімкім любовнім льоті забуваючи про стриманість, обов'язкову задля молодика перед старшими, гостро сказав Михайлик. – Робота є лише для ваших, для тутешніх, для цеховиків. У вас, у Мирославі, навіть челядником не можна стати прийшлому ремісникові.

      – Такий уже порядок, – проголосив цехмайстер ковалів Ткаченко.

      – Порядок?! – спалахнула матінка. – Ні ладу, ні поладу! Безладдя й безуряддя! А зброї ж тут у вас – не гурт!

      – Прийшлі шевчики з шевчуками без діла тиняються, а й чобіт у вас – обмаль, – СКАЧАТЬ