Армагед-дом. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ склодува була акторська дикція, в усякому разі кожне його слово звучало абсолютно чітко. До останнього звука.

      – Дев'ятого червня… скоро! Так буде з усіма! Публіка обурено загула, але склодув уже мовчав. У руках у нього з'явився предмет, знайомий Лідці за тисячами яток, кіосків і крамничок. Дешевенька запальничка; Лідка не встигла ні вдихнути, ні видихнути. Посеред студії спалахнув живий смолоскип.

      – А-а-а!

      Завиваючи й підстрибуючи у вогні, склодув скотився зі свого помосту. Перекидаючи стільці, посхоплювалися з місць глядачі.

      – Залишіть студію!

      – Пожежа! Пожежа!

      – На допомогу!

      – Рятуйте!

      – Вимкніть!..

      Оператори й не думали припиняти зйомку – навпаки, всі камери жадібно вчепилися в охоплену полум'ям людину. Звук також не вимкнули вчасно, й Лідці здавалося, що крізь тріскотнечу і зойки долинають ті самі слова – «дев'ятого червня», «смерть».

      У призового автомобіля погасла фара, на яку впала залізна опора. Перед виходом із студії утворилася тиснява. Падали на підлогу й гинули під підборами лазерні кашкети-указки. Живий смолоскип качався по студії, перекидаючи штативи та стільці, налітаючи на монітори, й у кожному моніторі була одна й та сама картинка – людина у полум'ї…

      Крізь натовп глядачів прорвалися люди у формі, з вогнегасниками. У танцюючий смолоскип ударили з різних боків тугі піняві струмені.

      «Дев'ятого червня…» – востаннє почулося Лідці.

      І екран погас. За мить темряву змінив рекламний ролик, а наступної миті мама, намацавши нарешті пульт, вимкнула телевізор.

      Якийсь час у кімнаті стояла тиша.

      – Оце так, – сказав брат, що стояв, як виявилося, за спинкою Лідчиного крісла.

      – Що там таке? – сонно спитала з кухні сестра.

      – Ти, Янко, таке пропустила…

      – Спати, – сказала мама так, що Тимур затнувся.

      Напружений мамин голос ніби порвав у Лідчиній голові натягнуту пружину; Лідка заревіла.

      Крізь сльози вона чула, як лаявся тато, як голосила Яна, як умовляла їх усіх мама; Лідці під ніс тицьнули вату, просякнуту рідиною з паскудним запахом, потім дали випити крапель, затим від розпачу надавали ляпасів. М'язи живота боліли від хлипання; дев'яте червня, танець людини в полум'ї, дев'яте червня…

      Після цього Лідка довго лежала в ліжку, не відпускаючи маминої руки, і чула, як у сусідній кімнаті батько нахваляється викинути «ящик» у вікно. Потім поволі прийшов сон, глибокий і чорний, без сновидінь…

      Пізно вночі родина прокинулася від її крику.

      Розділ перший

      Історик Михайло Феоктистович мав дивну манеру читати лекції. Він то промовляв спокійно й виразно, то раптом напружувався, підвищував голос, вигукував різко, ледь не люто. «Ніби йому наступили на хвіст», – казала Лідчина сестра Яна. І Лідка тоді уявляла, що за кафедрою, схований від чужого ока, лежить згорнутий лекторський хвіст – довгий і ребристий, ніби СКАЧАТЬ