Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле

Чтение книги онлайн.

      Аж це нетяга лімузинець у крик:

      – Ой-йой, паниченьку! Ой, святий Марціяле, пробі! Ох, пусти мене, ради Бога, не займай!

      – Оце зараз ти по-людському забалакав! – зауважив Пантагрюель.

      Із цим словом він його пустив, бо сердега лімузинець наклав повні плюндри, а задник на його штанях був з вильотами.

      – Святий Аліпентине, ну й сморід! – гукнув Пантагрюель. – Клятий ріпоїд – тьху, отак нагівняв!

      Отож Пантагрюель відпустив його на волю. Проте лімузинцеві це даром не минулося, і бідоласі, в якого душа пішла у п'яти, не раз марилося, ніби Пантагрюель давить його за горлянку, і через кілька років він помер Роландовою смертю, в чому видно гнів Божий; а ще мав рацію філософ у Авла Ґеллія, закликаючи нас: говоріть зрозумілою мовою і, за висловом Октавіяна Августа, уникайте темних слів так само старанно, як уникають підводних рифів судноводії.

      Розділ VII

      Про те, як Пантагрюель прибув до Парижа, та про прегарні книги з бібліотеки Сен-Віктора

      Відбувши всі науки в Орлеані, Пантагрюель надумав відвідати ще й великий Паризійський університет. Але перед від'їздом дізнався, що ось уже двісті чотирнадцять років у землі лежить уритий величезний і здоровенний дзвін на честь святого Агніана Орлеанського – дзвін такий масивний, що жодним пристроєм не могли його звідти видлубати, хоть і бралися на всі способи, як свідчать Витрувій у De architectura[136], Альберті у De rе aedificatoria[137], Евклід, Теон, Архімед і Герон у De ingeniis[138]; усе було даремно. Отож, охоче відгукнувшись на сумирну супліку громадян і мешканців цього міста, Пантагрюель постановив підняти його на дзвіницю.

      Тож він підійшов до лежачого дзвона та й підняв його з землі мізинцем – легко, мов який бубонець. Але, перш ніж його на дзвіницю вивершити, Пантаґрюель захтів улаштувати вранішню серенаду і, калатаючи у дзвона, проніс його по всіх вулицях, на радість усім городянам; але це призвело до великої недогоди, бо поки він ніс дзвін і дзвонив, добре орлеанське вино все до останньої краплини зіпсувалося і сквасилося. Люд це помітив тільки ввечері, бо від квасного вина орлеанцям стало зле і їх напала ригачка.

      – Усе це від Пантагрюеля, – ремствували вони. – У нас у роті солоний присмак.

      Та ось Пантаґрюель прибув зі своїми людьми до Парижа, і назустріч йому висипало надвір усе міщанство, – ви ж бо, самі здорові, знаєте, які паризійці дурні на вдачу, дурні на бекари і на бемолі, то й не дивно, що вони тільки стояли й очима лупали, дивуючись і лякаючись: ану ж як він візьме та й занесе Палац правосуддя до якоїсь глухомані, як забрав був його батько дзвони Нотр-Даму, щоб повісити на шию своїй кобиляці.

      Проживши тут якийсь час і опанувавши усі сім вільних наук, Пантаґрюель висловився так: воно-то жити в цьому городі добре, та от умирати погано, бо заволоки на цвинтарі Невиняток гріють собі зад кістками убієних. А про книгозбірню Сен-Віктора він був високої думки, зокрема про книги, список яких додається, і рrіmо:

СКАЧАТЬ