Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Усі там будемо, а живий про живого думає! Пора мені пошукати собі іншої.

      – Ось що, добрі жінки, – звернувся він до повитух (а чи бувають на світі добрі жінки? Щось я їх не бачу), – ви йдіть на погреб, а я вже тут почукикаю синаша, я тяжко засмучений і можу застудитися. Але спершу смикніть по одній, це вам не зашкодить, повірте мені на слово.

      Вони послухались його і подались на панахиду і поховання, а побідаха Ґарґантюа зостався удома. І вчистив на могильну плиту таку епітафію:

      Пологи вкоротили вік Бадбек,

      А я вважав, що це легка робота.

      З лиця була – як різьблений ребек,[131]

      Швейцарка – животом, гишпанка – плоттю.

      І на землі жила вона аж доти,

      Не роблячи ніяким людям зла.

      Лежить тут плоть, а її душу цнота

      У рай на небеса вже вознесла.

      Розділ IV

      Про дитинство Пантаґрюелеве

      На цей світ, як вичитав я в давніх історіографів та віршовників, приходить чимало дивних нарожденців – розповідати, не розповісти. Прочитайте хоча б книгу VII Плінія гулящого, як трапиться часу. Але про таке незвичайне дитинство, як у Пантаґрюеля, ви навряд чи коли чули, бо важко повірити, щоб можна було так вирости і так уматеріти, як він; навіть Геркулес йому не рівня, хоть той і вбив ще у колисці двох гадюк, але ж гадюки були маленькі й кволенькі, натомість Пантагрюель, так само в колисці, вчинив подвиги направду устрашливі.

      Я не згадую тут про те, що за кожної трапези він випивав молока з чотирьох тисяч шестисот корів, що пічку варити кашу мурували пічники з анжуйського Сомюра, нормандського Вільдьє та лотаринзького Брамона і що згадану кашу подавали у великому пійлі, – це корито ще й досі зберігається в Бурже, біля палацу, – проте його зуби були такі гострющі й міцні, що він одгриз від пійла чималий шмат, і це по знаку.

      Якось уранці закортіло йому подоїти одну зі своїх корів (єдиних, за переказом, його годувальниць), дак він вив'язав одну руку з прив'язі до колиски, схопив корову за ногу і від'їв у неї дві дійки й півживота з печінкою та нирками; і він пожер би її всю до решти, та вона заревіла так, ніби на неї вовки напали; на рев збіглися люди і видерли корову в Пантаґрюеля; але шарпонули так рвучко, що коров'яча нога зосталась у його руках, і він ум'яв її, як уминають сосиску, як же спробували відбити обгризену кістку, він і її проглитнув, як баклан рибку, та ще й давай потім примовляти: «Ум! ум! ум!» – бо ще не навчився добре говорити, а хотілося ж сказати, що йому дуже смакує і він уже ситий. Після цього випадку ті, хто йому прислуговував, прив'язали його до колиски грубезними линвами – схожими на кодоли, що їх сукають у Тені, аби перевозити сіль до Ліона, або на швартови, на які беруть великий корабель Франсуаза у нормандській гавані Гавр.

      А як одного дня величезний ведмідь, годованець його батька, вирвався на волю і почав лизати йому личко, бо мамки не втерли як слід йому губенят, він скинув канати з себе так само легко, як Самсон філістимлян, схопив Пана Бурмила і розшарпав СКАЧАТЬ