Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Гаргантюа та Пантагрюель - Франсуа Рабле страница 22

Название: Гаргантюа та Пантагрюель

Автор: Франсуа Рабле

Издательство: Фолио

Жанр: Классическая проза

Серия:

isbn: 978-966-03-5103-5

isbn:

СКАЧАТЬ certe, meus Deus fidus[67], місто без дзвонів – все одно що сліпець без костуряки, віслюк без підхвістя, корова без цимбал. Покіль ви нам їх не повернете, ми будемо волати до вас, як сліпець, який загубив костуряку, верещати, як віслюк без підхвістя, і ревіти, як корова без цимбал.

      Один латинник, який мешкає біля Божого дому, навівши Дурмануса, ні, даруйте, Понтануса, мирянського піїту, висловив хіть, щоб самі дзвони було зроблено з пір'я, а била – з лисячих хвостів, бо в нього від них у мізкові кольки, коли він складає свої поемисті поемки. Але за отії його круть-верть, стук-грюк, лясь-хрясь, тик-мик він у нас тепер єретик, адже ми цих єретиків мов книші бгаємо. А тому, як свідчить свідок-могоричник: Valete et plaudite. Calepinus recensui.[68]

      Розділ XX

      Як софіст забрав свою сукнину і як він позивався з іншими сорбонниками

      Не встиг софіст рацею свою виректи, як Панурґ з Евдемоном розляглися з реготу, аж замалим Богу душу не віддали, – десь так реготав Красс, побачивши, як осел поїдає будяччя, або гиготів, аж поки ґиґнув зо сміху Філемон, узрівши, як осел жере фиґи. До них підпрягся і магістер Янотус, – реготун, мабуть, ще більший за них, – аж на очі йому наринули сльози, бо вичавлена сильним струсом у мозку слізна водичка живенько прилинула до очних нервів… словом, кожен з них обернувся на такого собі згераклітілого Демокріта чи здемокрітілого Геракліта.

      Коли всі пересміялися, Ґарґантюа порадився зі своїм почтом, як йому вчинити. Понократ висловив думку, що гарного промовця годилося б почастувати ще раз, а за те, що він їх звеселив і усмішив ліпше за самого Сонжекре, видати йому десять п'ядей сосисок, згаданих у його веселому виступі, ногавиці, триста поліняк, двадцять п'ять бочок вина, ліжко з трьома перинами гусячого пуху та укладисту і глибоку мисяру – те все, як він каже сам, йому придасться на старощах.

      Те все він і дістав, окрім ногавиць, бо Ґарґантюа не вірилося, аби промовцеві зараз же знайшлася підхожа пара; тим паче, що було невгадно, який гостеві фасон личить, чи то у вигляді хлястика, пришитого на заду таким собі звідним мостом дефекацію полегшувати, чи то у вигляді маринарки – уринування спрощувати, чи то швейцарки – пузо утеплювати, чи то вильотів – крижі провітрювати. Натомість Ґарґантюа звелів видати магістрові сім ліктів чорної сукнини і три лікті білого краму на підбій. Дрова віднесли йому додому носії, сосиски та миски понесли магістри всяких наук: сукнину взявся нести сам магістер Янотус.

      Один із магістрів, на ім'я Жус Бандуй, зауважив, що богословському чинові це ніяк не подоба і не гоже, тож хай він передасть сукнину комусь із них.

      – Чи ба (гукнув Янотус). Який ти осел, який же ти осел! Не вмієш вивести висновку in modo et figura[69]. Не пішли тобі, мабуть, на користь Припущення і Parva logicalia. Panus pro quo supponit?[70]

      – Confuse (відповів Бандуй) et distributive.[71]

      – Я не питаю тебе (сказав Янотус), осле, quo modo supponit, a pro quo[72]. Зрозуміло, осле, що pro tibiis meis[73]. Отже, сукнину понесу я, egomet, sicut suppositum portat adpositum.[74]

      І він поніс її крадькома, не кажи той Патлен.

      Але, хоч би там як, а старий пердун ще раз урочисто на пленарному засіданні у Сорбонні зажадав ногавиць і сосисок, і піймав цього разу облизня з тієї причини, що він уже, як стало нам відомо, дістав СКАЧАТЬ



<p>67</p>

А проте, оскільки, безперечно, Поллуксом свідчуся, якщо, принаймні, Бог свідок (латин.).

<p>68</p>

Прощавайте і плескайте. Я, Каленіно, посвідкував (латин).

<p>69</p>

За модусом та фігурою (латин.).

<p>70</p>

Малі логікалії! Сукнина до чого належна? (Латин.)

<p>71</p>

Безсистемно і до різних осіб (латин).

<p>72</p>

Як належна, а до чого? (Латин.)

<p>73</p>

До моїх голінок (латин.).

<p>74</p>

Я сам, подібно до того, як субстанція несе акциденцію (латин).