Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле

Чтение книги онлайн.

      – У чім же тут штука? – спитав Ґранґузьє.

      – Я (відповів Ґарґантюа) чого тільки не перебрав, чого не перепробував, а винайшов-таки спосіб підтиратися, спосіб чи не найцарственіший, найвельможніший, найчудовіший і найзручніший з усіх, які я тільки знаю.

      – І що ж воно за спосіб? – поцікавився Ґранґузьє.

      – Зараз я оповім (сказав Ґарґантюа). Одного разу я підтерся оксамитовою півличиною якоїсь фрейліни і ахнув, бо шовковиста шматка викликала у моїй каглі божественний лоскіт;

      іншого разу – шапчиною тієї ж таки фрейліни, і знову той самий лоскіт;

      ще раз – фуляром;

      а то ще – навушниками з малинової саєти, але оте золоття, присобачене до них, своїми клятими кульками обдерло мені всю пані-стару: антонів вогонь та в кутничку цьому золотареві, що їх виготовляв, а заодно і фрейліні, яка їх носила!

      Біль мені втишився, як я підтерся пажевим капелюхом, обсадженим трепітками по-швейцарському.

      Відтак, засівши за кущем, підтерся я котом-марчуком, той саме туди навинувся, проте він спазурив мені всю промежину.

      Оговтався я лише назавтра, підтершись рукавичками моєї матері, пропахченими її малахвією.

      Підтирався я ще шавлією, кропом, ганусом, майораном, трояндами, гарбузовою гудиною, капустинням, винограддям, бурячинням, калачиками, червецем (от лише дула опісля червоніє), латуком, листям шпинату, – мало малий спасибіг з того всього, – потім проліском, бур'яном, кропивою, сокирками, але від цього пішла у мене кровотеча, тоді я підтерся гульфиком і уздоровився.

      Потім я підтирався простирадлами, ковдрами, фіранками, подушками, обрусами, хідниками, ганчірками, серветками, носовичками, пеньюарами. При цьому я зазнавав утіхи ще більшої, ніж коростявий, коли його чухмарять.

      – Отакої (сказав Ґранґузьє), але яка підтирка, по-твоєму, найкраща?

      – Отож-бо й воно (відповів Ґарґантюа), і зараз вам стане ясно, що й до чого. Підтирався я сіном, соломою, клоччям, волосом, вовною, папером, але

      – Ого! (гукнув Ґранґузьє). Дурний та хитрий! Диви, незгірш вийде в тебе і вірш!

      – Авжеж (сказав Ґарґантюа), ваша величносте, у піїти так: де Рим, а де Крим, зате пара вже рим. Ось послухайте, як звертається наша заглибина до задрип:

      Як вам, може, – ще?

      – Катай, – підохотив Ґранґузьє.

      – Гаразд, – мовив Ґарґантюа: