Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з якимсь молодиком, із тих, хто не більше як два роки вчився. І як тямотою, красномовністю, влучністю, поштивістю і вихованням він вашому чадові поступиться, тоді назвіть мене бернським салієм.

      Ґранґузьє зрадів – оце думка! Так і зробили.

      Увечері приводить із собою згаданий де Маре юного пажа вільґонжійця Евдемона[41], – а той такий зачесаний, виряджений, охайненький, ввічливий, янголятко, а не хлопець, – та й каже Ґранґузьє:

      – Бачите цього підлітка? Йому ще й дванадцяти нема. Тож з'ясуймо, хто більше знає: старосвітські дурноляпи чи теперішні молодики.

      Ґранґузьє був не проти такого спитку і звелів пажеві починати. От Евдемон, спитавши у віце-короля, пана свого, дозволу, звівся на рівні й зі шличком у руках, світлоликий, рум'яногубий, яснозорий, вп'явшись поглядом у Ґранґузьє, заходився з юнацькою скромністю славословити і величати його: по-перше, за чесноти його і добрі звичаї, по-друге, за вченість, по-третє, за шляхетність, по-четверте, за фізичну вроду, а потім ласкавими словами закликав його шанувати свого батька за те, що той пішов на все, аби лиш синові найкращу освіту дати. А наприкінці звернувся до Ґарґантюа із проханням вважати його своїм найвідданішим покірником, бо зараз він, Евдемон, благає в неба лише про одну ласку: з Божої помоги чимось догодити Ґарґантюа і хоть якось йому прислужитися. Ту всю орацію було виразно й гучно виголошено добірним штилем і чудовою латиною, не кажи ти глаголав радше якийсь старосвітський Гракх, Цицерон або ж Поль Емілій, ніж сьогочасний юнак, – та ще й увиразнено належною жестикуляцією.

      Замість відповіді Ґарґантюа заревів коровою й уткнувся носом у капелюх; говорити в цю мить він міг не більше, ніж здохлий віслюк пукнути.

      Ґранґузьє мов чемериці наївся і спересердя мало не прибив магістра Тюхтія. Проте згаданий де Маре уговкав його доброю порадою, і він охолов. Ґранґузьє велів заплатити вчителеві винувате, напоїти його по-богословському, а потім послати під три чорти!

      – Ех, аби ж то (сказав Ґранґузьє) він оце налигався, мов той англієць, і ґиґнув. Тоді б нам не довелося платити!

      Після відходу Тюхтія Ґранґузьє спитав у віце-короля, кого б він порадив узяти у вихователі Ґарґантюа, і тут вони на думці зійшлися, що таке завдання візьме на себе Понократ[42], учитель Евдемонів, і що вони разом вирушать до Парижа, аби побачити, як там із наукою французького юнацтва.

      Розділ XVI

      Як Ґарґантюа послано до Парижа на якій кобиляці він їхав і як вона розправилася з боськими бурчимухами

      А в цей час Файоль Четвертий, цар нумідійський, зі свого африканського краю прислав Ґранґузьє кобиляку, там таку здоровецьку, таку великонську, якесь чудище та й годі (з Африки, самі здорові знаєте, можна притарабанити ще й не таку хоху). Завбільшки вона була з шістьох слонів, ноги мала пальцюваті, не кажи ти Юлія Цезаря кінь, вуха вислі, наче коза ланґедоцька, а озаддя її прикрашав маленький ріг. Масті була вона рудої з підпалинами та ще й у сірих яблуках. А хвостище мала страшелезний аж-аж, завгрубшки як слуп Святого Марса, отой, що під Ланже, і таким самим чотириріжжям, СКАЧАТЬ