Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле

Чтение книги онлайн.

      Через кілька днів дзвони було повернуто на місце, і паризійці на віддяку за поступливість Ґарґантюа зголосилися годувати й утримувати його кобиляку, на превелику втіху Ґарґантюа, скільки його душа забажає, і кобилу послано до Б'єрського лісу. До речі, мені здається, ніби там її вже немає.

      Отоді-то Ґарґантюа й зохотився сісти за науку під орудою Понократа, але той, на почин, звелів йому дотримуватися колишнього розпорядку, – треба ж було вчителеві збагнути, яким воно світом його попередники все провалили і пошили Ґарґантюа у такого дурла, цимбала і невігласа.

      Хлопців час було розподілено так, що прокидався він зазвичай між восьмою і дев'ятою, байдуже, видно було надворі чи ні: так йому приписали богословські регенти, керуючись Давидовою настановою: Vanum est vobis ante lucem surgere.[77]

      Потім він дриґав ногами, стрибав і качався у ліжку – для припливу животної енергії, після того зодягався як до сезону, причому найчастіше плечі його окривав широкий і довгий плащ із цупкого фризу на лисицях; далі він зачісувався альменівським гребінцем, сиріч п'ятірнею, бо вихователі знай товкли йому, що зачісуватися інакше, чиститися і митися – це означає димочадіти під небом.

      А потім він кляв, цюркав, хрякав, ригав, пердів, позіхав, плював, бухикав, гикав, чхав, шмаркався, не кажи ти архідиякон, і, нарешті, снідав і, рятуючись від роси та протяг-вітру, наминав: смаковиті бебехи, печеню, гарну шинку, козлятину та ще й хтозна-скільки тетері.

      Понократ казав йому, що після вставання, перш ніж ото нариватися на їжу, лучче проробити б якісь там вправи.

      – Отакої! – заперечив Ґарґантюа. – Хіба я не вправляюся? Перед уставанням я не раз, не два іду в переверти на ліжку. Хіба цього мало? Папа Олександер робив те саме за порадою лікаря-жида і до самої смерти дожив, завидникам на пеню. Мене до цього привчили мої колишні вчителі, – вони казали, що сніданок добре діє на пам'ять, і з цієї причини за сніданком, нікого не дожидаючи, випивали. Від цього я почуваю себе чудово і тільки їм усе усмак. Адже казав мені магістер Тубал (ліценціят у Парижі він здобув перший), що сила не в тім, аби прудко бігати, а в тім, щоб вибігти раніше; стеменнісінько так само, як хто шанується, то не треба хлистати хлись, хлись і хлись, мов той качур, – досить випити зранку. Unde versus:[78]

      Добре поснідавши, ішов він до церкви, а за ним у великому коші несено грубезний, у ряднину загорнутий молитовник, вага йому була вкупі зі смальцем на сторінках, клямрами і пергаменом щось із одинадцять квинталів шість фунтів. Вистоював він там від двадцяти шести до тридцяти обідень. Тим часом надходив і хатній священик, у своїй рясі схожий на чубарку, який устигав навиноградитися так, що од нього так і пашіло амбре. Удвох вони відтарабанювали всі літанії, причому в устах священика ці останні вилускувалися так, щоб не зронити на землю жодної бубочки.

      При СКАЧАТЬ