Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Із замашної колоди на коліщатках самотужки хлопець витесав собі мисливського коня, із бруса від винотоки – коня на щодень, а з масивного береста – мула з попоною – незамінні цяцьки для кімнатних ігор. А ще він завів із десяток коней підставних і семеро – поштових. І всіх коней він укладав спати біля себе.

      Якось його батька з великою помпою і пишним почтом навідав сеньйор де Торбофат, а опріч нього, того ж таки дня до замку приїхали ще й дук де Блюдолиз і граф де Дармоїд. Сказати по щирості, для такої сили гостей палати були затісні, а стайні й поготів. Тим-то ключник і стаєнний згаданого сеньйора де Торбофата, вільного стійла шукаючи, удалися до Ґарґантюа і спитали його нишком, куди б їм поставити вівсяників, певні, що дитятко викладе їм геть усе.

      Ось той і повів їх великими замковими сходами, через другу залу, просто на безкраїй кружґанок, звідки був доступ до великої вежі; коли ж вони побралися вище, стаєнний сказав ключникові так:

      – Піддурило нас дитятко: хто ж влаштовує стайні на горищі?

      – Дарма (на те ключник), я добре знаю, що в Ліоні, Баметі, Шеноні та по інших містах у деяких оселях стайні саме на верхотурі. М'ать, для посадки тут зроблено окремий вихід. Але для певности я ще раз його запитаю.

      І він звернувся до Ґарґантюа:

      – Хлопче, ти ведеш нас куди?

      – До стайні (сказав він), де мої бахмати. Це як рукою кинути, всього-но кілька приступок.

      І, поминувши ще одну велику арку, підвів їх до покою і, двері відкидаючи:

      – Оце вона (сказав), стайня. Ось мій алезанець, ось гільден, ось лаведен, ось шлапак.

      І, подаючи їм масивного бурса:

      – Дарую вам фризця. Його з Франкфурта пригнали, і тепер він ваш. Огир цей добренний, дуже везючий. Заведіть собі ще кречета, спаньєлів півтузіня та пару хортів і тоді горе куріпкам і зайцям.

      – Боже свідче! (гукнули ті). Отакої! Підвіз ти нам воза!

      – Та хіба (він на те) я когось із вас возив?

      Міркуйте самі, що було робити клюшникові і стайничому: з сорому хоч крізь землю піти чи посміятися самим зі своєї недолі. Коли ж вони спускалися сходами, як непишні, хлопець сказав:

      – Знаєте, що таке хаміль?

      – Ні, а що? – спитали вони.

      – Це коли (відповів той) хтось дасть хука, а потім живісінько так хаміль-хаміль з хати.

      – Як хтось нас хоче ошукати, то не туди стежка в гори, – промовив клюшник, – ми й так ошукалися. Далебі, хлопче, ти пошив нас у дурні. Не інакше як бути тобі папою!

      – Атож (відповів хлопець). А ви будете папильйотками, або навіть папужками, як, звичайно, не зостанетеся такими папушами.

      – Твоя правда, – згодився стайничий.

      – А можете ви вгадати (спитав Ґарґантюа), скільки дірочок від голки в сорочці моєї матері?

      – Шістнадцять, – відповів стайничий.

      – Погано ж (сказав Ґарґантюа) ви вмієте голки загинати!

      – А то чому? – СКАЧАТЬ