Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин. Сборник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що на ньому була сіль, зупинився в воді і почав купатись; він то лягав, то вставав. Так він робив до тих пір, поки розтала-вся сіль. Тоді осел вийшов з води веселий і побіг швидко.

      Другий осел, дивлячись на першого, і собі почав купатись у воді. Та що довше він купався, то важчою ставала його клажа. Губка набралась води і стала важка, так що другий осел ледве ноги волік.

      Два цапи

      Два упертії цапики подибались раз на вузькій кладці, поставленій через глубокий потік. Обом перейти через кладку не було можна; треба було котрому з них вернутися назад і почекати на березі потока. Но они не хотіли. Один з них сказав: «Уступись мені з дороги!» Другий відповів: «Овва, який мені великий пан! Уступися сам!» – «Ні, братику, я старший від тебе, і мені уступити тобі, молодшому? Ніколи в світі!..»

      Тут оба, не думаючи довго, зачали битися головами, зчепилися рогами, оперлись о кладку ногами і дуцкались. Но кладка була мокра, оба поховзнулися і полетіли просто в воду!..

      Дві білки і лисиця

      Дві білки знайшли горіх і повадилися між собою.

      – Він мій, – сказала перша білка, – бо я його перша увиділа.

      – Ні, він мій, – кричала друга. – Я його підняла.

      Услухала сей спір лисиця.

      – Не вадьтеся, – сказала вона, – я помирю вас!

      Стала між білками, розкусила горіх і сказала:

      – Сія половина належить тому, хто увидів горіх, сія же – тому, хто його підняв; а зерно – мені: за те, що я вас помирила.

      По сих словах передала білкам порожні скорлупи, зерно ж положила собі в рот і втекла.

      Де ліпше жити

      Сільська муха летіла в город, а городська муха летіла в село. На дорозі вони зустрітились і завели між собою розмову: «Куда ти, сестро, летиш?» – «В город», – одмовила сільська муха. «А з якої причини ти мандруєш з села?» – «Та набридло жить в селі, там люди невчтиві». – «А їжі там багато?» – «Та їсти там є що; як залетиш на кухню, то хоч розпережись; тіко їжа проста, не дуже смачна. Тіко й одведеш душу, як до сметани доберешся». – «А хіба там сметану не накривають?» – «Та вони хоч і накривають, тіко так нещільно, що можна підлізти і наїстись, бо вони прикривають ганчірочкою. А бува іноді упадеш невзначай в сметану, так баба зачепе ложкою мене і вмісті з сметаною шльопне на долівку так, що, бувало, мої подруги наїдяться сметани, і я опростаюсь і останусь жива». – «О, сестро, в селі, значить, краще жить, а в городі – не доведи, Господи, там без привички з голоду загинеш. Там все під замком. Коли пани сядуть чай пить, так ото нищечком підкрадешся до варення, почнеш смоктать і невзначай увалишся в те варення, так паня витягне мене з варення, обсмокче і викине за вікно. А як очутишся надворі, так уже нескоро втискаєшся в хату. Вікна запинають дротяною сіткою або канвою. Тоді тіко й вскочиш у хату, як хто іде в двері, ото за ним і собі влетиш. А коли нас назбирається в хаті штук на сорок, на п’ятдесят, так вони гонять нас з хати або становлять тенети, якісь липучі листи або ядовитий порошок розсипають. Яка не вспіє вискочить СКАЧАТЬ