Пандем. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      – Що таке? – різко запитав Ігорчик.

      Кім простягнув руку й зняв з нього окуляри. В Ігорчика виявилися блакитні, здивовані очі з широкими зіницями.

      – Та як ти…

      Кім піймав Ігорчика за зап’ястя й кинув назад у крісло. Ігорчик мовчки рвонув до телефону. Кім знов його перекинув і навалився зверху; обидві Ігорчикові руки потонули в трясовині шкіряних підлокітників, причому ліву руку Кім придавив коліном.

      – Відчепися від неї, – просто, ледь чи не байдуже, сказав Кім.

      – Ти, сука…

      Кім узяв Ігорчика за горло. Горло було м’якесеньке, горлянка посмикувалася, сонна артерія пружно пульсувала.

      – Ти уявляєш, у що вляпався?! – прохрипів Ігорчик.

      – Це ти вляпався, Ігорчику. Юхим Кабанець – знаєш такого? – завдячує мені життям сина. Якщо я захочу зіпсувати тобі життя, ніхто мені не завадить, – він стис пальці трохи сильніше. Круглі Ігорчикові очі полізли на лоба, не так од задухи, як од звуку вимовленого імені.

      – Ти…

      – Я. Запам’ятай, що я зараз скажу. Валерія Андріївна не бажає тебе знати, не бажає тебе бачити, не бажає з тобою говорити. Якщо ти ще хоч раз змусиш її послати тебе по телефону – з тобою говоритимуть зовсім інші люди… Ти зрозумів?

      – Пусти… их-х-х…

      – Ти зрозумів?

      – Зро…зу…мі…

      …Виходячи з кабінету, Кім наступив на темні окуляри, що валялися збоку. Цілком випадково, звісно.

      Уже вийшовши з офісу, вже проїхавши кілька зупинок на метро по дорозі додому, Кім раптом зрозумів, що відтоді, як він побачив секретарку й рибок піраній в акваріумі, він ані разу не згадав про Пандема й поводився так, ніби ніякого Пандема не існувало; екскурсія до Ігорчика обернулася візитом у колишній світ, де ніхто не стояв за спиною, не шепотів на вухо, не читав думок.

      «Пандеме?»

      «Що?»

      Він не знав, що сказати. Йому чогось стало ніяково.

      «Я тебе якось скривдив, Кіме?»

      Стіни вагона майоріли картинками; Кім розглядав рекламу засобу від застуди: сповнене здоров’я сімейство глянцево раділо круглій, як вийняте око, білій таблетці.

      «Кіме, не думай про те, який ти маєш вигляд у моїх очах. Ти ще не навчився мені довіряти, але ти нікому не довіряєш, крім, мабуть, дружини, втім, і вона здається тобі дитиною, не цілком пристосованою до життя… Не турбуйся, ніхто не зазіхає на твоє право вирішувати й облаштовувати, оберігати й організовувати. Ти залишаєшся хазяїном своєї долі, чоловіком своєї жінки, батьком своєї дитини, братом своїх сестер, сином своїх батьків… До речі, якби мені зажадалося модифікувати Ігорчика, як би ти на це подивився?»

      Розділ сьомий

      Перші прийшли Кімові батьки, статечно сіли рядком на диван, і Ярина повела з ними світську бесіду, тоді як Кім нарізав скальпелем ковбасу, шинку й жовтуватий щільний сир. Світле лезо відрізало рівнісінькі, прозорі, ідеально правильні СКАЧАТЬ