Пандем. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ниточки корінців, виглянули згорнуті в трубочку листочки, розпрямилися й полізли вище й вище, до неба й до простягненої над ними руки. Широко, ніби здивовані роти, розкрилися блідо-фіалкові пухнасті квітки з жовтогарячими тичинками. Запах, від якого Кімові захотілося дихати частіше, розповзся над землею хмарою.

      – Це весна, – тихо сказав Пандем. – Згадай, коли ти був малий – ти вмів довіряти.

      Газон навколо зеленів. Усюди здіймалися жовті голівки кульбаби.

      – Якби я хотів тебе змусити, – ще тихіше сказав Пандем, – ти вже давно був би моїм найкращим другом. І вірив би мені, як дитя мамі.

      І витяг з кишені засохлу булку. Качки пожвавішали.

      – Я здатний знищити хвороби взагалі. Не тільки смертельні, але й нежить. Навіть порізи й подряпини гоїтимуться миттю. Медицина перетвориться на анатомію – описову науку для допитливих.

      Фармакології не буде. Пологи стануть особистою справою породіллі… Усі немовлята виживуть, усі без винятку доживуть до глибокої старості.

      – Лікарі світу дуже здивуються, – глухо сказав Кім. – Лікарі, фармацевти, страхові фірми…

      – Ти – особисто ти – готовий змиритися з тим, що всі твої знання, вміння, досвід і авторитет більше нікому не потрібні?

      – Готовий, – сказав Кім, дивлячись на трапезу качок.

      – З іншими я теж домовлюся, – пообіцяв Пандем. – Ейфорія буде сильніша за розчарування, от побачиш… Далі: я думаю залишити в минулому всі без винятку збройні конфлікти. Армії розійдуться по домах, вивільняться колосальні ресурси…

      – Бійки на шкільних дворах ти теж припиниш? І якщо припиниш, то як?

      Пандем заклав руки за голову:

      – Що ти скажеш, якщо персональний педагог, котрий розуміє дитину краще, ніж дитина розуміє сама себе, котрий присутній поруч у кожну мить її, дитинячого, життя, допоможе їй розв’язати конфлікт без бійки? Або, в разі потреби, «організує» бійку так, щоб замість калічення вона мала виховний ефект?

      – Що ж, – помовчавши, сказав Кім: – Ти щось там говорив про армії?

      – Так. І якщо ти уявляєш собі юрби безробітних людей, які вчора були армійськими офіцерами чи полісменами, чи членами парламенту, а тепер нишпорять, голодні й злі, у пошуках кусня хліба чи сенсу життя…

      – Як? Парламенти – теж?

      – А навіщо вони потрібні, Кіме? Залишаться уряди як система адміністраторів. Усе. Ніяких законів не буде, бо закони зрівнюють, а люди – унікальні. Я – всередині кожної людини, сприймаю її як індивідуальність і говорю з нею без свідків.

      – Керуєш?

      – Я не маніпулятор. Я співрозмовник.

      – Це… принципово?

      – Цілком.

      – Ти… не брешеш?

      – Щоб я здох, – серйозно сказав Пандем. – Хрест на пузі… Ти знаєш, нинішня моя оболонка вже не допомагає нам спілкуватися. Навпаки.

      – А гроші? Що, гроші теж не потрібні? Банки, банкіри, цінні папери, біржі…

      – Розумієш… СКАЧАТЬ