Цифровий, або Brevis est. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      Блондинка вражено дивилася на небритого галантного залицяльника й не квапилася вивільнятись. З-за дальнього столика вже спішив студент в окулярах, на вигляд типовий відмінник, – навіть дивно, що білявка з’явилась на побачення до такого «ботана». Максим випустив жертву, наостанок ніжно стиснувши її в обіймах, і повернувся за столик, дуже задоволений:

      – Ти бачив? Ох, яка киця дісталася дурникові… Слухай, я скажу тобі неприємну й важливу штуку. Міністрові кінець.

      Арсен кліпнув. Він завжди пишався швидкістю реакції, однак тепер події вирвалися з-під контролю, він відчував, як зісковзує з крижаного схилу – і не має за що зачепитися. Жах, довіра, падіння дівулі, «ботан», Міністрові кінець…

      – Ти ж сказав, що мене прикриєш!

      – Тебе, але не Міністра. Його вже з’їли. Твій Міністр зараз – оголений провід, не займай його. Не займай свій акаунт. Не заходь на «Королівський бал» ні під яким приводом.

      Арсен знову вп’явся очима в зім’ятий паперовий кораблик.

      У кабінеті Міністра сонячно, і мозаїка грає під промінням, палає червоним, синім і бірюзовим. Ніде більше не знайдеш таких чистих фарб, таких сутінків, таких ночей, палаців та шинків, майданів та вулиць… таких можливостей. Такої влади.

      – Ти мене чуєш? Не ходи в мережу. Це моя умова – якщо ти хочеш, щоб я тобі допоміг.

      Арсен схилився над захололим чаєм:

      – А як ти мене знайшов? Як довідався, що я саме в цей день прийду в «Магніт»? У цей єдиний падлючий «Магніт», а ти ж сам сказав, що то дупа? Що ти там робив?

      За дальнім столиком істерично розреготалася білявка. Ліниво, як у фільмі жаху, оберталися два вентилятори над головами, і труп зеленої мошки в щілині між стіною та рамою ледь ворушив крильцями. Життя після життя.

      – Я серйозна людина, – м’яко сказав Максим. – Ось Міністр – він у грі серйозна людина, а я… в іншій сфері. Дурний адмін дзенькнув своєму шефові, похвалився здобиччю, а дехто відразу попередив мене. Це як павутина: муха торкнеться ниточки, і дзвіночок задзвенить.

      Арсен подивився на нього через стіл. Отак стоїш, з яблуком на голові, довірливий, відкритий, навіть веселий. А людина піднімає пістолет… цілком незнайома людина, цілком чужа, якщо чесно.

      – Чому я повинен тобі вірити? – пробурмотів Арсен. – Ти… просто хочеш видавити мене з гри!

      – Твоє вбивство має здаватися прозорим, побутовим, не пов’язаним з грою, – м’яко сказав Максим. – Інсценують напад маніяка, наприклад, – це значить, що твоє тіло знайдуть у лісі у відповідній кондиції… Розумієш, так?

      – Ти мене залякуєш, – сказав Арсен, і голос його неприємно здригнувся.

      – Так, – Максим кивнув. – Я тобою зараз маніпулюю. І водночас – я кажу правду.

      Надворі, за вікнами, визирнуло крізь хмари сонце, і Максимові очі стали медово-жовті, наче в кота. Арсен похнюпився.

      Кинути все. Грошей він іще заробить. Якщо працювати тільки з собаками – року вистачить, СКАЧАТЬ