Цифровий, або Brevis est. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «Тимчасово не працюю, прошу вибачити за незручності». Арсен закрив вікна й мовчки передав комп’ютер Максимові.

      В один день втратити й статус, і бізнес, і всі статки. Саме так, напевно, відбувалося з людьми під час революцій – та й не тільки; такий собі Жофрей де Пейрак, вельможа з Тулузи й літературний персонаж, був позбавлений усього майна й спалений на багатті просто тому, що король йому позаздрив. Потім виявилося, що й від багаття Пейрак урятувався, і кар’єру зміг зробити заново. Арсен сподівався у своїй тузі, що й у нього життя ще не закінчилось.

      Він перебирав подумки всі справи, які не встиг доробити. Він тужив за Міністром, за світом, який утратив, за життям, яке так і не прожив. У машині дуже тихо звучала «Карміна Бурана», так тихо, що часом ставала бурмотінням. Ззовні йшли пішоходи у своїх справах, обличчя їхні ставали то червоними, то зеленими залежно від настрою найближчої неонової вивіски.

      – Як ти думаєш, – сказав Максим, дивлячись на екран свого ноута, – всі ці люди, що платять реальні гроші за віртуальних собак, – вони божевільні?

      – Чому?

      – На ці ж гроші вони могли б купити щось справжнє.

      – Наприклад, що? Любов? Дружбу? Може, радість життя? Максим всміхнувся:

      – Все, у що ми віримо, існує. Так?

      Арсен здивувався, бо Максим майже слово в слово повторив його власні думки. Все, у що ми віримо, – існує.

      Його прорвало.

      – На результат трибуналу якось можна вплинути?

      – Думаю, ні. Вважай, що Міністра засуджено.

      – Якщо він не з’явиться…

      – Ще простіше. Обвинувачам буде легко.

      – Він існує. Міністр. Це частина мене. Розумієш?

      – Чудово розумію. Всі вмирають. Міністри теж.

      Якщо пароль не буде активізовано за три місяці – акаунт анулюють і Міністр умре своєю смертю, подумав Арсен. У ліжку, один, далеко ще не старий… Державні турботи рано звели його в могилу…

      Ох, якби ж не ховатися! Якби з’явитися на трибунал, прийти потім на страту, подивитися на юрбу з ешафота! Сказати на прощання кілька слів… Нехай анулюють акаунт в урочистій обстановці, нехай Міністр умре на очах у юрби, так, як жив…

      Максим тримав на колінах комп’ютер, синюватий відблиск лягав йому на лице.

      – Ого, – він дивився на екран, неясні тіні відбивалися в блискучих очах. – Все, як я й боявся.

      – Що?

      – Твого Міністра зламали.

      – Що?!

      – Перехопили акаунт. От зараз, якби ти ввійшов зі своїм лоґіном і паролем, – тебе б і вирахували, й одразу в гості… Ти не бійся. Я на твоєму боці. А це вже дуже багато.

      Він розвернув екран. Арсен побачив знайому рамку «Королівського балу», вогку катівню, голу людину, підвішену за ноги. Голова була побрита наголо, але закривавлене лице ще можна впізнати: орлиний ніс, шрам на вилиці, роззявлений криком рот… Рядки у віконці чату стрибали, мов скажені – ішли зізнання, зізнання, зізнання, Міністр зізнавався в злочинах, у вчинених і у вигаданих, у кутку сиділи писар СКАЧАТЬ