Цифровий, або Brevis est. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й без жодного зусилля виїхав на тротуар, наче вирішив задавити одразу всіх учасників бійки. Арсена відіпхнули, він мішком повалився на крижаний асфальт. Грюкнули дверцята машини.

      Крик болю. Тупіт ніг. Тріск голих гілок – у садочку постраждали чиїсь кущі. Туман клубочився навпроти фар. У будинку засвітилося двоє вікон.

      Джип стояв за кілька кроків – величезний, старий, на вологих чорних колесах. Візерунок протектора було видно чітко, наче лінії долоні. На таких машинах давно, ще до Арсенового народження, їздили братки на стрілки… Чи й досі ще їздять?

      Ну чому той сучий син, що грає за Канцлера, їздить на машинах з блимавками, а Міністр бродить уночі по підворіттях, і місцева шпана безкарно чистить йому рило?!

      Білі кросівки наблизились – і зупинилися, балансуючи на бетонній брівці. За кілька сантиметрів лежала на асфальті флешка. Чужа рука її підняла. Флешка захиталася на чорному шнурку перед Арсеновим лицем.

      – Твоє?

      Він учепився в білий пластиковий корпус, затис у кулаці, зморгуючи сльози. Рот і підборіддя були мокрі й липкі, у вухах дзвеніло. Він боявся поворухнути язиком – ану ж там уламки зубів?!

      – Уставай.

      Він устав без сторонньої допомоги. Людина в жовтій куртці зішкребла з карниза пригорщу відносно чистого снігу:

      – На, приклади.

      Ще ніколи досі Арсена не били – якщо не брати до уваги дитсадківських бійок. Було гірко, огидно, страшно, в голові паморочилось і ніс болів.

      – На ногах устоїш? – запитав чоловік з ножиком і мишею в кишені.

      – Устою.

      – Далеко звідси живеш?

      – Далеко.

      – «Між нами десять тисяч кілометрів», – промуркотів власник жовтої куртки. – Сьогодні не твій день, хлопче. Сідай, а то знов кудись влипнеш.

* * *

      При здоровому глузді й твердій пам’яті він ніколи б не сів у машину до незнайомої людини. Але ця ніч, Асамблея, північний хутровий звірок і все, що сталося, позбавили його розуму.

      У машині преферансист-гакер зняв свою жовту куртку й кинув на заднє сидіння, мабуть, разом з ножиком та трофейною мишею в кишені. З утратою куртки змінилися пропорції – преферансист перестав здаватися громіздким, і стало ясно, що в нього велика голова, чималий ніс і круглі вуха, щільно притиснуті до голови. Запалені від неспання очі сиділи глибоко, колір їх мінявся залежно від освітлення, а погляд був пильний – і водночас стримано-доброзичливий.

      Фари наскрізь пронизували світлом чиюсь квартиру на першому поверсі. За фіранками кухні позначилися фігури хазяїв. Преферансист витяг з бардачка пачку паперових серветок, кинув Арсенові на коліна:

      – Посварився з батьками?

      Не треба бути Шерлоком Голмсом, щоб вичислити мотиви пристойного хлопчика, котрий на ніч застряг у клубі за грою. Арсен скупо всміхнувся:

      – Так.

      – Кращого місця не міг вибрати? Це ж дупа.

      – Я СКАЧАТЬ