Цифровий, або Brevis est. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мене залякуєш, – сказав Арсен. – За твоїм планом, я маю розм’якнути й кинутися до тебе по допомогу.

      Максим знову клацнув запальничкою. Вогник підсвітив його гостре, у дводенній щетині лице:

      – Арсене, ти тільки не нервуйся. Розслабся, прошу тебе. Я, як гравець, за тебе сильніший, це природно, я досвіду маю більше. Ти вибач.

      – Усе правильно, – Арсен раптом охрип. – Я зрозумів… я вже розм’як і кинувся по допомогу. Ти мене виручив… заступився… і я дозволив одвезти мене додому, прямо попід вікна… Вікна світилися… Батьки ледь не збожеволіли… Який же я ідіот.

      Максим кивнув:

      – Це не ганебно. У реалі ти шмаркач, що цілком природно. Але в грі дуже вправний, CruelHamster. Навіть я спершу за тобою побігав, і тільки потім, не без зусиль, вичепив.

      – П’ятдесят євро виграв, – пробурмотів Арсен.

      Ситуація вийшла з-під контролю. Блазня вони так просто не простять, тебе шукають у реалі… На краю білої тарілочки лежала зім’ята серветка – він не пам’ятав, як устиг її взяти, як склав «кораблика», м’якого й непридатного для плавання, як спресував потім у кулаці.

      – Що ж, – сказав Арсен, дивлячись на кораблик. – Я віддав би всі паролі… майже добровільно.

      Максим примружився:

      – Мені не потрібні твої паролі. Нащо мені Міністр? Я не граюся в «Королівський бал», у мене абсолютно інша гра. І дарма ти мені не віриш.

      Він дивився через стіл – не те щоб зі співчуттям. Він дивився заклопотано, і в його погляді було розуміння. Арсен уже забув, коли на нього хтось востаннє так дивився. Батьки? Він давно виріс. А друзів у нього немає й не було – принаймні в реалі.

      – Зізнаюсь, я хотів за тобою поспостерігати, – Максим почухав кінчик великого носа. – Чесно кажучи, я хотів пасти тебе довго й обережно. Якби не ситуація навколо «Балу». Там гостро пахне смаленим, Арсене.

      – Це гра, – сказав Арсен непевно.

      – Усе гра. Політика, бізнес. Ти виграв партію в шахи – а виявилося, що все відбувається на ринзі. Чи на бойні. Залежить од калібру гравця.

      – І… що тепер?

      Питання вирвалось раніше, ніж Арсен устиг придержати язика. Вийшло якось жалюгідно, ніяково вийшло, наче він просить допомоги.

      Максим усміхнувся.

      – Тепер я тебе прикрию. Я своїх людей не кидаю, навіть якщо вони банк пограбують.

      – Своїх людей? А я твій?

      – Будеш, якщо захочеш. Але, в принципі, я все одно тебе прикрию, погодишся ти зі мною працювати чи ні… Занадто далеко все зайшло. Варягові, кажуть, усі пальці на правій руці переламали. Добували на тебе компромат.

      Арсен закашлявся. Максим схилив голову до плеча:

      – А ти думав, усе жартома?

      – Думав, – придушено зізнався Арсен. – Це гра. Варяг – персонаж. Ніякий не менеджер з Херсона, а просто столичний крамар, розбагатів, купив собі місце серед друзів Темного Блазня…

      – Як ти знаєш, що він менеджер з Херсона?

      – Мишка на хвості принесла, – Арсен перевів СКАЧАТЬ