Люборацькі. Анатолій Свидницький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як підріс, то й козаком зробили — себто їздив за форися і коло панів таки услуговував.

      А в пана була «содержанка», її величали панна Фрузина. Була вона звичайна Пріська, чи Фрасина — по-книжному Євфросинія, — кріпачка, силою взята в двір; за літ скільки запаніла, і стала зватись з волі пана, та й не без своєї, Фрузиною і панною.

      Поки Явтух ріс та краси набирався, Фрузина ледачіла, старілась; як йому минуло двадцять, як на його всі заглядалися, — їй стукнула тридцята паска, а з обличчя більш двадцяти літ їй не показувало. Тоді стала вона докучать панові: віддайте мене, бо собі сорома наробите: де ж мені діться з малим сиротою?

      Не трудно було вдоволити її, мавши панську власть: — рече і биша! І дав пан приказ «некрут» ловити. Наробили галасу в селі, а парубків з двадцять забили в дибки. Стали небораки в лаву, кожен із сторожем в паровій дибці та ще й у путі. Нікому й у голову не приходило, чого то панна Фрузина в вікні сидить — сумна та невесела; матінки плачуть, сестри побиваються; то думали, що і їй до серця дійшло. Явтух жартував, посмішкувався з новобранців, що вони носи поспускали і так поприбирані; а того й у голові не клав, що взавтра ясне сонце, з-за горн викочуючись, застане і його на зборні, в дибці, і ланцюгом до сторожа прикованого.

      — Що? найшлась до сподоби? — питав пан Фрузини, як новобранців на зборню відвели.

      — Ніт, — каже вона.

      — То, може, кого знаєш, що не взяли? кажи, я пошлю.

      Не думаючи, Фрузина показала на Явтуха; не думаючи, пан послав Явтуха ж за війтам і двома десятниками.

      — Прийшли! — Явтух доложив.

      — Poczekaja, — відказав пан і казав давати вечеряти. Веселий Явтух до столу услуговував, а ще веселіша позирала на його Фрузина.

      — Fajkе! — гукнув пан по вечері.

      — Slucham! — одвітував Явтух, і люлька як вродилась.

      — Поклич сіпак! — додав пан, пихкаючи.

      — Slucham. — озвавсь Явтух і зник. Ввійшли сіпаки, трохи не в ноги поклонились.

      — Ото, — почав пан, — panie dobrodzieju, вважаєте, я завважив, що в нас один некрут негодящий; треба його, panie dobrodzieju, перемінити…

      — Пан те знають, — відвітував війт. — Як перемінити, то й перемінити.

      — Я, panie dobrodzieju, — заговорив пан, — перебрав все село і годящого такого не знайшов. Беріть Явтуха.

      — Двірського, вельможний пане? — війт каже.

      — Якого тобі двірського? — підхопив один десятник.

      — Та двірського ж! — пан каже, і гукнув: — Явтух!

      — Shicham! — Сіпаки зирнули один на другого, а Явтух з'явивсь.

      — Ступай за ними, — сказав пан.

      — Slucham, — одвітував Явтух, і всі вийшли.

      — А що? — почав війт за ворітьми, — за діло браться!

      Десятники й схопили Явтуха за руки.

      — Що це? зa що це? — почав Явтух.

      — Довідаєшся згодом!

      — Мабуть на зборню? — сумно запитав Явтух.

      — СКАЧАТЬ