Люборацькі. Анатолій Свидницький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Що ж, — кажуть, — варт чоловік без пари?

      — Та бог в тройці пребуває!

      — Та хіба в нас не чотири євангелісти?

      — Е! як на руці чотири пальці, то каліка: треба щоб пять було.

      — Шість день бог творив світ.

      — А в сьомий почив од всіх діл своїх.

      — Та не так-бо, — каже Люборацька, — а ось як: премудрость созда собі дом і утверди стовпів сім.

      — Га-а-а! добре, мамуню! їй-богу добре! — заговорив гість, хитаючись і хапаючись цілувати її в руку.

      Поставили й «сьомий стовп»… А як долічились через дванадцять апостолів, чотирнадцять посланій Павлових та зближались до сорока святих, то й самі стовпами поставали. І на день засіріло.

      — Пора мені додому, — каже гість.

      — Та ще по чарочці! — заговорив о. Гервасій.

      — По одній, — додала його паніматка, — щоб знаєте… А! — додала, — хай нашим ворогам тяжко! — і держачи в руках чарку з «православною», почала приспівувати, а панотці підтягати:

      Зажурилися вороги,

      Що ми стали пити;

      Заболіли їх животи,

      Чим будем платити…

      А ми тут, вони там,

      Тр асця їх животам…

      Та й заговорила, дивлячись на чарку:

      — Пройшла єси вогонь і мідні труби, і пляшки й келишки; всюди їздила, то піди ще й пішки!

      І випила, скривилась, зморщилась, налила для гости і дає:

      — Проше, вашеці!

      Взяв він і приглядається, а Люборацька співа, в долоні припліскуючи:

      А випийте ж, кумцю!

      Там горілочка смачна.

      І за нас, і за вас,

      І за тую неньку стареньку,

      Що навчила нас, нас,

      Хороше ходити, горілочку пити.

      Останні слова вже притоптувала.

      — Та «кумцьо» таки не випив.

      — Чи п'єте ж?

      — Попо-попождіть! попождіть, мамуню! Зараз — і заляг, рукою вимахуючи: — До-сто-йно єсть я-ко воістину…

      О. Гервасій за ним, а паніматка й собі… Далі поставив гість чарку і вдарив поклона, а за ним і всі. Співають та б'ють поклони, а на дворі вже сірий день.

      — Пора їхать! Пора! — каже гість, як проспівали і сльози обтерли.

      — Пождіть, кумцю! Ще хвилиночку! — просить паніматка.

      — Ні вже! бувайте здорові!

      — Та сядьте-бо, щоб старости сідали! Та ще вишнівочки…

      — Ні, спасибі!

      — Ну, дулівки…

      — Спасибі! Поїду.

      — То сибіряку, або слив'янки, або яблунівки…

      — За все, за все спасибі! Поїду — і поплентавсь на двір казать коні запрягати.

      Поки запріг попівський наймит, то вже й небо червоніло; поки виїхав, то ще не пізно було, бо сонечко тільки з-за гори викочувалось.

      — А тепер, жінко, спати? — заговорив о. Гервасій.

      — Тобі добре спати, а мені хазяйство…

      Через СКАЧАТЬ