Люборацькі. Анатолій Свидницький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поспитав, чи є баштан.

      — Єсть, — кажуть, — вже й курінь постановили, і діда найняли. І кавуни є, і дині, — вже як голова завбільшки.

      Він любив баштана стерегти, то найперше й запитав про його, тоді вже про батька.

      — Чи татко дома?

      — Дома, — кажуть, — а мамуня в пасіці.

      За цим словом треба було злазити, бо вже стали перед порогом. Не ївши, не пивши, кинувсь Антосьо на баштан, і Орися з ним пішла; пішла б і Мася, та нікого було дома зоставити.

      О. Гервасій спав й не чув, що Антосьо приїхав, і там-то здивувався, як він прийшов з матір'ю додому.

      — А де ти взявся? — каже.

      Антосьо нічого не відказав, тільки осміхнувся і став, нагнувсь, не дививсь на батька.

      — Та подивись-бо на мене, — каже тато. — І узяв його під бороду та й підняв голову, як і на різдво. Як і тоді, голова подалась, а очі все в землю дивились: не смів поглянуть на батька, — скоро привчили!

      — Та який же ти мізерний став, — каже тато, — ще гірше, як на різдво.

      — Хіба там мало біди зазнає, — озвалась мати, — не доїсть, не доп'є, не доспить — то й марніє. Якби дома, то побігав би, а там нидіє, як на прив'язі.

      Сестри мовчки поглядали.

      — А як-то ти вчився? — поспитав тато. — Чи перевели?

      Заблищали очі в Антося, що можна похвалитись.

      — Ще й похвальний лист дали, — каже.

      — А ну, покажи, — каже тато.

      Антосьо пішов, розв'язав, що треба було, і показав той лист. Кинулись всі дивитись, що він такий розмальований.

      — Добре, сину, добре, — каже тато. І віддав лист. — Сховай, — каже, — треба буде під скло вправити.

      — Бачте, — заговорила мати дочкам, — бачте! Антосьо похвальний лист має від чужих, а вас і мати не похвалить. Гайда мені до роботи!

      Поспускали носи дівчата і пішли; за ними й Антосьо потяг.

      — Чого ти такий мізерний? — поспитала його Мася.

      — Я? — каже Антосьо. — Я не мізерний.

      — Де тобі ні, — аж очі позападали!

      — То чи добре тебе годували?

      — Де вже добре! Дасть червоного борщу та пастрами і хоч — їж, хоч — дивися. Як в хату внесе, то хоч носа затикай.

      — Того ж ти й мізерний такий, ще гірший, як на різдво був.

      — Хіба ж я мізерний? кажу ж тобі — ніт.

      — А то правда, що ви там нe доспите нічого?

      — Це то правда, що спать не дають.

      — А як же вони не дають?

      — Хіба я не розказував вам, як був дома на різдво?… Аби задрімав, то так і дасть в «кушку», або «пинфу» пустять…

      — Що це воно таке? як то — в кушку? яку то пинфу?

      — Ет! відчепіться! — озвавсь Антосьо.

      — Скажи, любо, скажи-и! — почали просити сестри.

      — Не скажу!

      — Скажи, СКАЧАТЬ