Люборацькі. Анатолій Свидницький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ — запитав далі.

      — Га? — озвавсь Антосьо.

      — Питають, дурнику, хто тебе вчив читати, підхопила мати. — Кажи: татко.

      — Татко, — за мамою сказав Антосьо.

      — Мій старий сам його вчив, — додала Люборацька.

      — А сам-то он где учился?

      — Ми люди старосвітські. В школах мій старий не бував; так, коло дому навчився.

      — Так и видно, — заговорив смотритель, — не так бы дитё читало. Его бы стоило попушить, чтобы не брался, коли не способен. А где вы остановились?

      — Ще нігде, — каже Люборацька.

      — Ну, так ступайте к Волоской.

      Ввесь оцей час панотець стояв коло порога з сином.

      — А вы где? — пита смотритель.

      — У Волоской, думаю, — озвався панотець, — если будет ваша милость позволить.

      — Хорошо! — І пішов собі назад, звідкіль вийшов, а ці і собі пішли.

      — Що то за Волоська? — спитала Люборацька панотця, як уже вийшли з того підземелля.

      — Та то вдова, дячиха.

      — Тут якась вже вербувала мене до себе й сказала, щоб до Волоської питатись, — чи не вона це буде?

      — Та сама, — підхопив попович, — другої Волоської нема.

      — Як там у неї — добре стояти?

      — Ні, — каже попович, — я вже рік там, а нічого доброго нема.

      — Чого ж так смотритель за нею? — пита паніматка.

      — Платить, — каже панотець.

      — Та ще й доносить, — додав його син, — іноді ще й підбреше. То смотритель й любить її.

      — Он як!… А чому ж в другім місці собі станції не знайти?

      — Опісля злитиметься смотритель, — заговорив попович, — й буде за що, чи ні, так і б'є.

      — Хай йому цур! — озвалась паніматка.

      — І я кажу, — каже панотець. — Лучче нехай вже дитина так перемучиться, а додому приїде, то відживиться, аніж мають нізащо здоров'я відняти.

      — Добре мої покійні татуньо говорили, — подумала Люборацька, — що то будуть не ученики, а мученики; не вчителі, а мучителі. — Далі заговорила: — Cогрішили ми перед богом, прогнівали його милосердного! Недарма стоїть написано: нашлю на вас мучителів, грабителів, розорителів, і вкорочу вам, як будете злі… Не одному дитяті за наші гріхи тут віка вкоротять, — додала сумно.

      — А що не одного талану позбавлять, то й бог забув, — додав панотець.

      Так, то іначе, а все на один лад кметуючи, дійшли вони аж до Волоської, покинули дітей своїх і поїхали, розпивши могорич. Що то вже плачу, як мати виїжджала, а виїжджаючи наказувала: «Учись, синку, а то будеш битий». — Антосьо не бував дальш Тернівки — і то з матір'ю, а тепер остався за дев'ять миль! і гірко плакав та щиро. Та плач, хоч і цілий океан-море наплач, а лиха не обійдеш, не об'їдеш. І мати сплакала і поїхала, поцілувавши сина в голову.

      III

      Від жнив аж до різдва бідував Антосьо у Крутих: і страху не раз набрався, аж крізь сон жахався, і голодом не раз намлівся, і всякої нужди натерпівся, СКАЧАТЬ