Поезії поза збірками. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

      …Так прожила я цілу довгу зиму.

      Зима минула, і весна настала, —

      Для мене все однакова пора.

      Мій час пливе собі так тихо-тихо,

      Як по ставку пливе листок сухий.

      Чудне життя… якби часами серце

      Живим жалем і болем не проймалось,

      Не знала б я, чи справді я живу,

      Чи тільки мріється мені життя крізь сон.

      Стіни чотири тісно оточили

      Мене навколо: се ж увесь мій світ.

      Там, за вікном, я чую, світ інакший

      Шумить-гуде, веде свою розмову.

      І туркіт повозів, і людські голоси,

      Дзвінки трамваїв, гомін паровозів

      Зливаються в одну тремтячу ноту,

      Мов тремоло великої оркестри.

      І день і ніч гуде ота музика.

      Який шумливий світ там за вікном!

      Та я його не бачу. Тільки й видко

      Мені з вікна шматок різьби на брамі

      Та ще тополю із міського саду,

      Крізь неї часом зіронька світила.

      Ще видко неба стільки, що в вікні.

      Тепер я знаю, що весна надворі,

      Бо соловейки здалека щебечуть,

      Лунає гомін листя молодого,

      І крізь тополю вже зорі не видко.

      Раніш я знала, що була зима,

      Бо миготіли за вікном сніжинки

      Та срібні візерунки на шибках.

      Оце мені уся пори признака…

      І жаль мені, і думаю я з жалю:

      Та чи не так, як от тепер весну,

      Я бачила кохання, й молодощі,

      І все, чим красен людський вік убогий?

      Те все було, та тільки за вікном.

      Ти, дівчино, життям розбита, грай!

      Грай на оцих людьми розбитих струнах,

      Ачей же так гармонії осягнеш,

      Її ж було в твоїм житті так мало…

      О, не вважай, що криком, а не співом,

      Акорди перші залунають. Грай!

      Адже й твоє життя так починалось.

      Де ж потім ти взяла ті ніжні тони,

      Що навіть злих людей до тебе привертали?

      Ти їх знайшла в своїм розбитім серці,

      Невже не знайдеш їх в розбитих струнах?

      Грай. Ось оця струна зовсім порвалась,

      Ти не торкай її, ся так ослабла,

      Мов тятива в дитячім самострілі,

      Торкнись її злегенька, ледве-ледве,

      Вона озветься тихо, мов луна

      Себе самої. Як рука натрапить

      На ту струну, що ствердла від мовчання,

      Шарпни струну безжалісно, потужно

      І брязни в неї, наче на пожежу.

      З’явилося новеє світло в світі,

      У Віфлеємі, в тихому селі,

      І засвітилася у темному блакиті

      Нова СКАЧАТЬ