Поезії поза збірками. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

      Дивлюся я на смерть натури, і благання

      Я посилаю доленьці своїй,

      Щоб і мені дала кінець такий,

      Щоб я була спокійна в час конання.

      Ніхто щоб не почув тоді мого ридання.

      Та й по мені не мають сльози лить, —

      Сама в собі я буду жаль носить.

      О доленько моя, сповни моє бажання!

      І так наш світ повитий горем та журбою,

      Нехай ніхто не плаче по мені,

      Нехай не засмучу нікого я собою.

      Нехай побачу я в смутні для мене дні

      Утіху щирую та усміхи ясні.

      Темноти й смутку досить і в труні!

      За правду, браття, єднаймось щиро,

      Єдиний маєм правий шлях,

      Єдину, браття, всі маєм віру,

      Єдине серце у грудях.

      Нема в нас, браття, ні зради лихої,

      Ні кривди ми не боїмось,

      Знамена держімо правди святої,

      На зраду ми не піддамось.

      До нас ходіте усі, хто за правду

      Не жалує життя оддать,

      Ми приймемо того, мов брата рідного,

      Хто правду любить, той наш брат.

      Поблискують черешеньки

      В листі зелененькім,

      Черешеньки ваблять очі

      Діточкам маленьким.

      Дівчаточко й хлоп’яточко

      Під деревцем скачуть,

      Простягають рученята

      Та мало не плачуть:

      Раді б вишню з’їсти,

      Та високо лізти,

      Ой раді б зірвати,

      Та годі дістати!

      «Ой вишеньки-черешеньки,

      Червонії, спілі,

      Чого ж бо ви так високо

      Виросли на гіллі!»

      «Ой того ми так високо

      Виросли на гіллі, —

      Якби зросли низесенько,

      Чи то ж би доспіли?»

      Що ти говориш, любко моя мила?

      Се наче грім з ясного неба впав!

      Чи я тебе не щиро покохав?

      Ні! Певне, ти мене ніколи не любила!

      Журливо ти хитаєш головою

      І кажеш: «В нас дороги розійшлись».

      О ні, я вірю — зійдуться колись,

      З’єднаємось навіки ми з тобою.

      Я поборю найтяжчі перешкоди,

      Я маю силу, я мов дуб міцний,

      Я дам тобі притулок затишний,

      Обороню від лютої негоди.

      Мовчиш, мій друже ясний, і зітхаєш…

      Твоя душа за мною не жалкує,

      А тільки серце вражене сумує,

      І жаль тобі, що ти мене кохаєш.