Поезії поза збірками. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ лагідно, як мрія молода.

      І любо так, і серце щастям б’ється,

      Думки цвітуть, мов золоті квітки.

      І хтось немов схиляється до мене,

      І промовляє чарівні слова,

      І полум’ям займається від слів тих,

      І блискавицею освічує думки.

      Передсвітом чорніє ніч надворі,

      І час гасити світло, щоб його

      Не засоромив день своїм сіянням,

      Погасне світло; та палають очі,

      Аж поки досвітки в вікно тихенько

      Заглянуть сивими очима і всі речі

      Почнуть із темряви помалу виступати,

      Тоді мене перемагає сон.

      А ранком бачу я в своїм свічаді

      Бліде обличчя і блискучі очі,

      А в думці, мов тривога, промайнуть

      В дитячих літах чутії легенди

      Про перелесника. Розказує, бувало,

      Стара бабуся нам, маленьким дітям:

      «Була собі колись дівчина необачна…»

      Про необачну дівчину, що довго

      За кужелем сиділа проти свята,

      І не молилася, й на дзвони не вважала,

      І спати не лягала, от за те

      До неї уночі з’являвся перелесник,

      Не дьяволом з’являвся, не марою,

      Спадав летючою зорею в хату,

      А в хаті гарним парубком ставав,

      Облесливим — речами і очами.

      Він їй приносив дорогі дарунки,

      Стрічки коштовні й золоті квітки.

      Він дівчину квітчав, і молодою

      Своєю називав, і коси розплітав їй,

      Речами любими затроював їй серце

      І поцілунками виймав із неї душу.

      На ранок, як співали треті півні,

      Зникав той перелесник, а дівчина

      Уквітчана, убрана засипала

      Камінним сном. А потім цілий день

      Бліда ходила, мов яка сновида,

      І тільки ждала, щоб настала ніч,

      Щоб з перелесником стояти на розмові,

      А тим розмовам був лихий кінець…

      «А хто ж був перелесник той, бабусю?» —

      Питала я в старої, та вона

      Хрестилась тільки завжди і казала:

      «Та не при хаті й не при малих дітях,

      Не при святому хлібові казати.

      Не згадуй проти ночі, бо присниться!»

      Так, я тебе послухала, бабусю,

      Не згадую ніколи проти ночі

      Про перелесника, моє свічадо тільки

      Нагадує мені про нього вдень.

      19.10.1899

      Impromptu

      Когда цветет никотиана

      И точно светит из тумана,

      Как будто падшая звезда,

      Вся бледная от тайной страсти,

      Все вкруг становится тогда

      Покорно непонятной власти.

      И если вы тогда вдвоем

      И возле вас сияют очи, —

      Горя таинственным огнем,

      Как отраженье звездной ночи,

      И голос милый вам звучит,

      Как будто в тишине журчит

      Струя волшебного фонтана,

      Бегите прочь от этих чар,

      Они зажгут в душе пожар,

      Когда цветет никотиана.

      Когда цветет СКАЧАТЬ