Доки сонце зійде — роса очі виїсть. Марко Кропивницький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ правду говорю, што турецький настоящий, чесноє слово, восєм копєєк чвертка.

      О х р і м. Так дай попробувать!

      Г о р д і й. Зачем міня обижаєте і даже дураком називаєте?

      О х р і м. Тю, він вже і розгнівався! Дивіться, братці, то ж ми у шутки.

      Г о р д і й. Порядошние шутки, што чуть до інтересного шкандалю не дошло.

      С т е п а н. Справді, добрий табак! (Курить).

      Г о р д і й. А з каково же резонту я буду обманивать? Отже тут і ціна написана.

      О х р і м. Дай сюди, я прочитаю.

      П а р у б к и. Ти-таки і тямиш?

      О х р і м. Мій же дід був грамотний, а батько дрюкований… (Чита). Тисяча вісімсот, зверху старий чорт. В городі Парижі, к Вороновій поближе, сіла собака на вовка, та боялась злізти, бо вовк хотів її з’їсти… Амінь! (Сховав табак).

      Г о р д і й. Куди ж ти табак запрятал?

      О х р і м. В кишеню. Твоя, може, продерта, а в мене ціла.

      Г о р д і й. Вот так мошенство!

      Т е к л я. От якби понесли той папір до Оксани, то та б краще прочитала.

      С т е п а н. О, та б прочитала! Оксану добре панич навчив грамоти.

      Т е к л я. Навчив і до розуму довів. А вона тепер ходе, як та проява, та косою світе!

      О х р і м. Вже Оксану вхопила на зубок?

      С т е п а н. Гляди, щоб часом тобі не засвітило в очах!

      Т е к л я. Овва!

      С т е п а н. Не оввакай! Ти плещи про кого іншого, а про Оксану ні писни.

      Т е к л я. Я своїми очима бачила, як вона на тім тижні плоскінь вибирала, та все вихилювалася, та за поясницю хапалася.

      С т е п а н. Слухай, Текле, я плохий-плохий, ну, як розлютуюсь, то й чорт мені не сват.

      Т е к л я. Знаю я, що й тобі Оксана запала в око, через те ти тепер і заступаєшся за неї.

      С т е п а н. Про мене… не про мене йшла річ, а це діло не твоєї парафії. А за Оксану я кожному в’язи вкручу!…

      П а р у б о к. Ну, кожному, чи не дуже багато буде.

      С т е п а н. Я головою за неї одвічаю.

      О х р і м. Стривай, Степане, не гарячись! Правда, братику, як олива, наверх сплива. Ти натякаєш, Текле, на те, що, стало бить, Оксана важка? Добре! Адже ж ми, що отут стоїмо, знаємо, що панич вже два роки не приїздив додому.

      Т е к л я. Так я запевне знаю, знаю, що…

      С т е п а н. Що слід тобі губи побити!… Ну, не ідолка ти?…

      Т е к л я. Що ж він - візьме її, чи як?

      С т е п а н. Там вже чи поберуться вони, чи ні, інша річ. Ти б подумала хоч би те, що чого б тому паничеві ходити до Оксани серед білого дня, на очах у людей, коли б що, може, було у його на думці.

      Г о р д і й. Вот ето так вєрная правда! У нас у городі єжелі єсть какая комерція промеж кавалера з баришнею, так завсігда еті діла позно вноче, потому дньом главноє - амбиція.

      С т е п а н. Геть ти під три чорти з своєю амбицією, доки не битий!

      Г о р д і й. Вот тебе й порадошний разговор!

      С т е п а н. Не лізь! Коли не до тебе п’ють, то не кажи «здоров»!…

      О х р і м. А цитьте, либонь, щось гомонить.

      Прислухаються.

СКАЧАТЬ