Дай серцеві волю, заведе в неволю. Марко Кропивницький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ (наслухав). Так і вилетіла йому назустріч!

      Морозиха. Хто? Кому назустріч?

      Микита (регоче). То ми балакаємо про Одарчиного мидруса.

      Одарка. Просимо вас, не смійтеся з нас: ми об тім не споримо, що вас не стоїмо; ви за нами не дуже, а ми за вами й байдуже!…

      Маруся. Он як відчитала!

      Микита (удає з себе спокійного). Говорила покійна до самісенької смерті, та все чорт батька зна що!

      Одарка. Адже я з тобою не балакаю, то й не лізь у вічі. Я тобі вже не раз казала: не зачіпай мене!

      Маруся (регоче). Закуси, Микито, чим бог послав!

      Микита (до Марусі). А тобі зась, коли не до тебе річ! (До Одарки). Так кажеш: «Не зачіпай мене!» Ач, яка велика парсона!

      Жіночий голос (за вікном). Чи є хто в хаті? А вийдіть сюди на часинку!

      Маруся (зазира у вікно). А кого вам треба? (Придивляється). Та це Сидориха! Це до вас, тітко!

      Морозиха. До мене? Чого б то їй?

      Маруся. Певно, прийшла прохати, щоб ви поворожили. Вона вже либонь з тиждень, мов несамовита, по усіх ворожках бігає та питає: чи скоро її чоловік повернеться з наймів?

      Морозиха. Ну вже хай вибача: проти неділі я карт у руки не візьму. (Пішла).

      Маруся (сміючись). Слухай, Одарко! А ти багато ворожок одвідала, доки діждалася Семена? (кинула оком на Микиту).

      Одарка. Не лічила!

      Маруся (чванливо). Чого ж це ви так запишалися, чи не в міщане приписалися?… (Помовчала). Чи не ворожать оце тітка на зорях?… Треба піти та й собі повчитись; бо либонь незабаром і мені прийдеться декого відшіптувати… (Глянувши з сміхом на Микиту, побігла з хати).

      Микита (встає і довго ходить по хаті. Балакає ніби про себе). Парсона, настояща парсона!

      Одарка (не дивиться у вічі). Яка є, такою вже зостанусь!…

      Микита. Пава, панянка…

      Одарка. Куди ж нам до вас рівнятись? Ми за ми й не потрапимо!… То ти з себе удаєш панича, а ми люде прості…

      Микита. Що ж, багато Семен заробив?

      Одарка. Спитай у нього!

      Микита. А тобі б то він і не похвалився?

      Одарка. Скільки заробив, стільки й буде… У шинок не понесе.

      Микита (глузуючи). «Не понесе!» Я, бач, через те питаю, що бачив сьогодня на ньому одежу і зовсім би нову, та тільки старі дірки та латки!…

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

/9j/4AAQSkZJRgABAQEASABIAAD/2wBDAAMCAgMCAgMDAwMEAwMEBQgFBQQEBQoHBwYIDAoMDAsKCwsNDhIQDQ4RDgsLEBYQERMUFRUVDA8XGBYUGBIUFRT/2wBDAQMEBAUEBQkFBQkUDQsNFBQUFBQUFBQUFBQUFBQUFBQUFBQUFBQUFBQUFBQUFBQUFBQUFBQUFBQUFBQUFBQUFBT/wAARCAMeAjoDAREAAhEBAxEB/8QAHQAAAwEAAgMBAAAAAAAAAAAAAAECAwYHBAUICf/EAGgQAAIBAwIEAwUEBwQFCAMBIQECEQADIRIxBAVBUQYiYQcTMnGBCJGh8BQjQrHB0eEJUtLxFRYXM2IYJCZWcoKSlUNGdTQ2OFNXZHN0lKKzGSU1RHaFsrQnN1Rjg5PD0zlFVWWEwuP/xAAZAQEBAQEBAQAAAAAAAAAAAAAAAQIDBAX/xAAnEQEAAgIDAAIDAQEBAQEBAQ СКАЧАТЬ