Дай серцеві волю, заведе в неволю. Марко Кропивницький

Чтение книги онлайн.

      Морозиха. Хто? Кому назустріч?

      Микита (регоче). То ми балакаємо про Одарчиного мидруса.

      Одарка. Просимо вас, не смійтеся з нас: ми об тім не споримо, що вас не стоїмо; ви за нами не дуже, а ми за вами й байдуже!…

      Маруся. Он як відчитала!

      Микита (удає з себе спокійного). Говорила покійна до самісенької смерті, та все чорт батька зна що!

      Одарка. Адже я з тобою не балакаю, то й не лізь у вічі. Я тобі вже не раз казала: не зачіпай мене!

      Маруся (регоче). Закуси, Микито, чим бог послав!

      Микита (до Марусі). А тобі зась, коли не до тебе річ! (До Одарки). Так кажеш: «Не зачіпай мене!» Ач, яка велика парсона!

      Жіночий голос (за вікном). Чи є хто в хаті? А вийдіть сюди на часинку!

      Маруся (зазира у вікно). А кого вам треба? (Придивляється). Та це Сидориха! Це до вас, тітко!

      Морозиха. До мене? Чого б то їй?

      Маруся. Певно, прийшла прохати, щоб ви поворожили. Вона вже либонь з тиждень, мов несамовита, по усіх ворожках бігає та питає: чи скоро її чоловік повернеться з наймів?

      Морозиха. Ну вже хай вибача: проти неділі я карт у руки не візьму. (Пішла).

      Маруся (сміючись). Слухай, Одарко! А ти багато ворожок одвідала, доки діждалася Семена? (кинула оком на Микиту).

      Одарка. Не лічила!

      Маруся (чванливо). Чого ж це ви так запишалися, чи не в міщане приписалися?… (Помовчала). Чи не ворожать оце тітка на зорях?… Треба піти та й собі повчитись; бо либонь незабаром і мені прийдеться декого відшіптувати… (Глянувши з сміхом на Микиту, побігла з хати).

      Микита (встає і довго ходить по хаті. Балакає ніби про себе). Парсона, настояща парсона!

      Одарка (не дивиться у вічі). Яка є, такою вже зостанусь!…

      Микита. Пава, панянка…

      Одарка. Куди ж нам до вас рівнятись? Ми за ми й не потрапимо!… То ти з себе удаєш панича, а ми люде прості…

      Микита. Що ж, багато Семен заробив?

      Одарка. Спитай у нього!

      Микита. А тобі б то він і не похвалився?

      Одарка. Скільки заробив, стільки й буде… У шинок не понесе.

      Микита (глузуючи). «Не понесе!» Я, бач, через те питаю, що бачив сьогодня на ньому одежу і зовсім би нову, та тільки старі дірки та латки!…