Дай серцеві волю, заведе в неволю. Марко Кропивницький

Чтение книги онлайн.

      Семен. О моя зоре, мій цвіте рожевий! Я не знаю, я не вмію тобі вимовити, що з серцем моїм діється!… Скільки було в ньому смутку й горя… А тепер все одлинуло, все забулось!… Скажи, голубко, за віщо ти мене так любиш?

      Одарка. За віщо?… Чудно!… Коли б серце змогло промовлять словами, то я б і переказала тобі… Воно ніби б то й промовля, і сама я розумію його мову, та переказати не зможу.

      Семен. Правда, серденько! Наодинці й балакаєш з серцем, ніби з людиною, і виспіваєш його й скарги, його й радощі… А захочеш поділитись з ким іншим тією вагою – і не знайдеш мови… Тепер, моє серденько, ми вже ніколи не розлучимось…

      Одарка. Ніколи-ніколи, мій голубе…

      Семен. А мені, спасибі богові, таки похвортунило!… Заробив ще більше, як торік: таки ні одного буденного дня не прогуляв, а іноді то й у празник робив, хай господь милосердний простить… Довелось мені, бач, у німців стать на поденну; дивлюсь, вони роблять і в празники; думав я, думав, а далі й кажу собі: невже ж німці не такі люде, як і ми? У них там же в колонії і церква є, кирка по-їхньому, і молються вони у книжку… Дивишся, уранці він іде до служби божої, а після обід за роботу… Ото дехто з нашого брата почали гомоніти: «Чи й справді ж воно гріх у празник робити?» То інші, а найпаче старі люде, не згодились закон ламати, а другі стали так міркувати: «Тепер, кажуть, коли змога заробити добру колійку, то й треба зароблять; а прийде зима, то й робив би, так роботи бракує або й ціна така, що не варт і праці! – от тоді і молитись…» Подумали ми, подумали, перехрестились та й гайда у покіс!…

      Одарка. Не знаю, чи воно гріх, чи ні. (Помовчала). От я заплющила очі, і ввижається мені, що ми сидимо у садку, кругом пташечки тихо щебечуть, і лист на дереві ледве-ледве коливається. Над нашими головами посхилялось гілля; вітер ніби потиху зворухне його і тихо-тихо паросить листям. А лист же так тихо шепотить, так тихо, – ніби старенька бабуся, куняючи, шепче онучатам казку. Не ходи нікуди сьогодня, будемо сидіти довго-довго… Заспівай мені яку-небудь пісеньку та тихесенько, так тихо, щоб окрім бога й мене ніхто не почув тієї пісні!… (Схиляє голову до його грудей). Як твоє серце б’ється! От я й знову заплющила очі, а все-таки тебе бачу.

      Ява 3

      Ті ж та Микита.

      Микита співа за лаштунками.

      Одарка (тривожно). Це вже й Микиту несе!

      Семен. Нехай собі йде! Хіба він до тебе?

      Одарка (встає). А хто його зна. Може… Він вже двічі присилав до мене за рушниками.

      Семен. Он як!… Це, як і торік, знов в’яжеться?

      Микита (співа).

      Одарка. Торік, уосени, аж тричі СКАЧАТЬ